Глава 15

Дорогою до лікарні я весь час споглядаю на знервованого чоловіка, що міцно вчепився в кермо автівки. Погляд направлений прямо на дорогу, хоча зараз здається він дивився в якусь суцільну порожнечу. В голові лише жахливі картинки, що нав`язливо лізуть в мою голову. Подумки відганяю їх, хоча це мало допомагає мені.

Його мати потрапила до лікарні у важкому стані, всі подробиці дізнатися через телефон не вдалося, тому швидко зібравшись і натягнувши на себе перші попавші речі ми поїхали нічним містом. За вікном дощило. Погода геть зіпсувалася і мабуть, передавала наш моральний стан з ним.

Вибігаємо з машини й заходимо в медичний заклад, який знаходиться не далеко від будинку Дениса. Машиною дісталися дуже швидко, що і врятувало від власного самонавіювання жахіття. Хвилювання доводить до божевілля і я помітно тремчу, то затискаючи руки в кулаки, то перебираючи пальці.

Збагнути чим можу бути зараз корисною не виходить, здається все вивітрилося з думок. Не можу навіть правильно осмислити, що робити в таких ситуаціях. Паніка заполонила мою голову. Нервове калатання серця віддавалось у вухах.

Навіть не хочу уявляти наскільки йому зараз складно та як він себе почуває. Ніколи не бачила його настільки розгубленим і пригніченим. Це вперше.

- Все налагодиться. – тихо кажу йому й охоплюю за руку. Мені самій шалено хочеться вірити у власні слова. Сподіваюсь все буде добре.

Ретельно дивлюсь в його очі, ніби промовляючи через них слова підтримки. Втамовую спрагу склянкою води з кулера, інколи дивлюсь на коханого, який понад десять хвилин розмовляє з головним лікарем про стан здоров`я його матері. Знаходжусь не далеко від них, але розмови не чую та й почути щось страшне не готова. З дитинства відчуття чогось жахливого сковував все і здоровий глузд взагалі був відсутній. 

Здалеку біля входу помічаю знайому високу чоловічу фігуру, що швидкими кроками наближався до мене. Через хвилину мене схопили за плечі, стурбовані очі дивились в очікуванні відповідей. Батько Дениса виглядає не краще свого сина зараз і його можна цілком зрозуміти. Помітно втомлений після роботи чоловік явно не очікував, що його сьогодні чекало.

Чоловік Світлани Григорівни завжди піклується про жінку, неодноразово помічала його уважну поведінку до неї, то вечерю приготує, постійні дзвінки від нього, коли ми вдвох базікали на кухні за чашечкою чаю, все його відношення кричить про те, як йому дорога ця жінка. І зараз вона в реанімації в незрозумілому для нас стані. Залишається лише чекати відповіді на всі запитання. 

- Поліна, де моя дружина? Що з нею? - нервує та озирається навколо себе.

- Вибачте, але мені нічого не відомо. Ви головне не хвилюйтесь, Світлана Григорівна сильна жінка і впорається зі всім. Я впевнена в цьому. - запевняю його і себе.

- Потрібно негайно знайти її лікаря. Я зроблю все, але моя жінка одужує, нехай залучають найкращих спеціалістів. - вже більш впевненим голосом звертається до мене. У батька Дениса дуже вдало виходить опановувати себе для вирішення ситуації. Не те, що я, мабуть, його син такий самий та і якість ця відмінна. Потрібно спокійно оцінювати ситуацію й не піддаватися емоціям.

- Зараз з ним розмовляє Денис й він все нам детально пояснить. Краще присядьте на стільчик. Можливо, вип`єте води?  – простягаю склянку, чоловік не сперечається і випиває все. 

Погіршений настрій чоловіка, що наближався до нас може свідчити лише про те, що ніяких втішних новин сьогодні чекати неможливо. Присідаю на стільчик біля батька Дениса і втамовую власне дихання. Моє заспокоєння тривало не довго. Нерви здається охопили все тіло, що я відчула легке оніміння. 

- Важкий стан. - все, що вдається йому вимовити, кожне слово просто зруйновує раз за разом всі мої очікування про покращення її здоров`я. Не завжди виходить все так, як ми того хочемо.

- Достатньо вже плакати. - почула знайомий твердий голос. 

- Тато? - єдине, що встигаю вимовити, коли він наближається до нас. 

- Мій знайомий лікар вже ознайомлений з всіма деталями й він готовий взяти її на лікування. Це один з найкращих медиків в нашій країні. Через його божевільний графік ледве зміг домовитися з ним. Якщо ви не проти, він може почати процес лікування вже завтра.

- Дякую. - відгукується на пропозицію Денис.

- Отже, тоді ми з вами все вирішили. Думаю вам варто відпочити та поїхати додому, а завтра з новими силами повернетеся. У такому стані ви нічим не допоможете. Я залишусь тут замість вас, можете не хвилюватися. 

- Але тато... - хочу заперечити, але, мабуть, так дійсно буде краще. 

Після декількох спроб вмовити Дениса піти зі мною, він погодився. Його батько ні в яку не став нас слухати та залишився в лікарні. Разом з ним і мій батько, за що я йому дуже вдячна.

- Знаєш, я обіцяв собі більше нічого не просити у твого батька. - раптово видає хлопець, коли ми заходимо до його квартири.

- Денисе, я тебе дуже добре розумію. Але тобі потрібно усвідомити, що близькі люди завжди готові допомогти. Хоча, ми лише зустрічаємося, але повір мій батько вже вважає тебе частиною нашої сім`ї. Для нього родина - це найголовніше в житті. З дитинства він ставив нас на перше місце. Тому не шукай тут підступів, він насправді робить це від чистого серця. - кладу ключі на тумбу і повертаюсь до нього.