Глава 11

Прокидаюсь від сонячних променів, зміщую очі на низ і дивлюсь на чоловічі руки розміщені на моїй талії, спина міцно притиснута до нього. Не відпускав з обіймів всю ніч. Забираю руку й обережно перекладаю її на ліжко.

Тихо шмигаю в ванну кімнату, не завадить привести себе до ладу. Вчора виглядала, м`яко кажучи, погано. Обираю легкий однотонний літній сарафан і виправляю своє волосся. Роблю звичайний нюдовий макіяж. 

- Доброго ранку, - каже Денис й обіймає зі спини, коли я порядкую на кухні. 

- Угу. Сідай, сніданок готовий. - кажу холодним голосом та відсуваюсь від нього. Підходжу до стільниці та смакую смачно приготовлений омлет з кавою. 

Моя поведінка його дивує, погляд пронизує у спині дірку, не очікував такого. Зазвичай бігаю перед ним кожного ранку лише б задовольнити всі його потреби. Ні слова не промовляємо одне до одного. Тільки но кладу тарілки в мийну раковину руки чоловіка різко розвертають мене до себе. 

- Щось трапилося? - різко каже і дивиться прямо в очі. 

- Та ні. З чого ти взяв? - звільняюсь з рук і відходжу вбік.

Кидає на мене здивований погляд. Його ця ситуація бентежить. Так само як і мене те, що він вчора мені збрехав. Дотики його рук до мене одразу нагадують мені про фото від Наді, де він міцно тримає її за руку. А зараз він робить це зі мною. 

- Мені потрібно поїхати до Кирила. У тебе є час відвезти мене? Чи як вчора невідкладні справи, які залишити в стороні не можна. - ніби з глузуванням кажу і сама дивуюсь собі. 

- Ти досі хворієш. Тому краще побудь ще дома, відпочинь і набирайся сил. А з Кирилом можеш через телефон зв`язатися, чи попросити приїхати. Раптом тобі стане зле. Не жартуй так зі своїм здоров`ям. - застерігає хлопець.

- Мені терміново потрібно. І це не обговорюється. Якщо у тебе не виходить, то викликаю таксі. - дістаю телефон і починаю набирати адресу для замовлення. 

- Не потрібно. Я відвезу, лише зачекай декілька хвилин. 

- Ходімо? - питаю через декілька хвилин.

- Так. - бере за руку і ми виходимо з квартири.

Відчиняю дверцята машини, щоб вийти з неї, бо ми вже під`їхали до компанії батька. Денис перехоплює мене. Накриває мої губи своїми та ніжно погладжує спину, від приємних відчуттів закриваю очі та відповідаю на поцілунок. 

- Ти хотіла піти, але забула про дещо важливе. Не розумію що сталося за цей короткий час. Твій ігнор мені не зрозумілий. Скажи в чому причина? - не зупиняється хлопець, на що я мовчу. 

- Їдь на роботу, поговоримо пізніше. Бувай. - чмокаю в щічку.

Кирило щедро зустрічає мене, щоправда, дивується моїй появі, тут я не частий гість. Після всіх буденних розмов все - таки з`ясовую, що позавчора Денис був з ним і не бачився з Надією. Отже, стосовно зустрічі позавчора вона збрехала. Але вчора він був з нею. І мені нестерпно боляче про це думати.

Особливо про його брехню. 

Виходжу з компанії з повною кашею в голові. Кому вірити й що робити далі? Очима шукаю кіоск з кавою, миттєво підходжу і замовляю лате на банановому молоці. Відпиваю ковток гарячого напою і відволікаюсь на трель мобільного телефону. Клініка готова взятися за лікування Світлани Григорівни, на радощах декілька разів дякую оператору через телефон.

Мені потрібно повідомити про це Дениса особисто. 

Забігаю по дорозі в університет і вирішую всі питання, останній рік найважчий серед усіх. Тим паче зовсім скоро мене очікують останні іспити та заліки. І професія економіста у мене в руках.

Точніше корочка є, диплом буде десь просто лежати в тумбочці. У якості того, що вища освіта у мене все - таки є. 

На телефоні приймаю замовлення в онлайн магазині, мій власний міні - бізнес збільшився в попиті й приносить непогані кошти. Тому працюю ще наполегливіше, щоб клієнти бачили всі мої старання. Оформлюю відгуки на товар і доповнюю стрічку новими вбраннями. Здається, це і є моїм покликанням.

Головне робити те, що ти хочеш і не відпускати власні мрії, бо опановувати професію економіста було бажанням батьків. Ніяк не моєю. Тоді я просто не хотіла їх засмучувати та погодилася поступити саме в цей університет. Зараз я впевнена в тому, що потрібно обирати професію ту яку сама хочеш, а не нав`язують тобі. 

Заходжу до приймальної кабінету Дениса. Секретарка щось клацає в ноутбуці, звук дверей відволік її й вона поглянула на мене. З Яною познайомилася одного разу, коли чекала Дениса з роботи.

Тоді вона випадково вилила на мене каву, злякалася до жаху і боялася втратити роботу. Дівчину я заспокоїла і ми зрештою розговорилися та знайшли спільну мову. Дівчина з дуже щирим і добрим серцем. Зрозуміла це одразу. Інколи зустрічаємося побазікати за кавою. Все - таки вона стала поштовхом нашого знайомства. 

- Привіт, - посміхається до мене Яна. 

- Привіт. Яно, він у себе? Не могла додзвонитися до нього і попередити про візит, але гадаю він як завжди копирсається у паперах. - йду в бік його кабінету, як дівчина зупиняє мене.

- Зачекай... Поліно, його немає зараз. Ходімо в нашу їдальню щось перекусимо, якраз обідня перерва починається, - вказує на годинник.