Глава 10

Надія задоволена собою підводиться зі стільця. Дивиться на мене з глузуванням і кривить уїдливу посмішку. Ну що ж вона за людина така?

Здається справжнє кохання з новим чоловіком у неї закінчилося так само швидко. 

- Ну що ж ще побачимося. Смачного. - додає вона і покидає заклад.

Подруга нервово дивиться на мене, не говорить і слова. Очікує хоча б якоїсь реакції від несподіваної зустрічі з неприємною особою. Цього разу вона забрехалася остаточно. Вчора Денис ніяк не міг бути з нею, бо вчора він був у Кирила і вирішував ділові справи.

- Подруго, не парся. Гадаю вона набрехала тобі про це. Кирило вчора мені казав, що вони з Денисом мали розв'язувати якісь проблеми у компанії, - запевняє подруга і підтверджує мої думки.

- Анно, не переймайся. Зі мною все гаразд, - відпиваю ковток кави.

- Я їй не вірю.

Хоч неприємний осад від слів Наді залишився, я не маю права сумніватися в ньому. Стосунки завжди будуються на суцільній довірі одне одному. І якщо я хочу продовжити наші стосунки потрібно навчитися йому вірити.

- Ось і правильно. Не надумай собі того чого і бути не може. Денис не серед таких хлопців. Зрада для нього табу. Тим паче він сам це пережив і знає як це. - намагається запевнити мене подруга.

Мій зранку піднятий настрій погіршився в одну мить через неї. Єдиним, що підняло мені його хоча б трішки. Це повідомлення від коханого. Коротке, але таке суттєве.

Денис: Я скучив за тобою❤️

Поліна: Не перебільшуй, ми бачилися сьогодні зранку. Декілька годин всього пройшло.

Денис: Цього терміну достатньо.

Поліна: Тоді чому не приїхав, якщо так сумував?

Денис: Завал на роботі, безліч паперів, а ще багато договорів підписуємо зараз. Часу немає взагалі.

Поліна: Насправді я теж дуже скучила за тобою. Чекаю тебе❤️

Під вечір мене починає трусити від знобу. Горло ниє від жахливого запалення. Кусок в горло не лізе, навіть воду пити важко. Все тіло тремтить від морозу, миттєво стало холодно. Зуб на зуб не попадає. Швидко знаходжу градусник і міряю температуру, хоча сумнівів стосовно того, що вона є точно немає. Термометр показує тридцять вісім градусів. Цього мені ще не вистачало. Ненавиджу хворіти.

Заварюю гарячий чай з лимоном і знаходжу теплу білу ковдру. Лягаю на диван у вітальні й накриваюсь повністю. Легше мені не стає, потрібно сходити в аптеку, бо вдома у мене немає ніяких ліків. Сил підвестися не вистачає. Не те щоб йти кудись.

Мої роздуми перериває звук мобільного, не дивлячись на екран беру слухавку.

- Привіт. Поліно, згадав про нашу розмову зранку. Це щось важливе? З'явились невідкладні справи, а я і досі пам'ятаю, що ти хотіла сказати мені про щось. Можемо перенести на завтра? Я зранку приїду до тебе. - каже Денис. на фоні якого лунає музика. Він ж мав бути на роботі. Невже Надія казала правду?

- Якщо щось важливе, то йди. - тихим голосом відказую.

- Що з тобою? Твій голос змінився. - схвильовано питає хлопець.

- Здається захворіла. Погано почуваю себе, а вдома ніяких ліків. Думала тебе попросити, але якщо ти зайнятий, то зателефоную Кирилу. Гадаю тобі вже час у справах, тому не буду відволікати. Завтра поговоримо, у мене немає сил на розмови. Вибач. - відключаю слухавку і пишу повідомлення братові.

Поліна: Кирило, можеш мені привезти ліки? Жарознижующі якісь і спрей для горла. Мені зле, не можу з ліжка підвестися навіть.

Кирило: Поля, що сталося? Я зараз негайно приїду. Не лякай мене.

Поліна: Захворіла. Приїжджай скоріше.

Через п'ятнадцять хвилин чую дзвінок вхідних дверей, ледве піднімаюсь з дивану і на ватяних ногах йду відчиняти їх. Не дивлюсь у глазок. Дивуюсь, бо переді мною не Кирило.

- Денис? - не вірю своїм очам.

- Вигляд кепський. Поля, потрібно берегти себе, - заходить і зачиняє двері квартири.

Підхоплює ніжно на руки й несе в спальню кімнату. Кладе обережно на постіль і накриває ковдрою. Цілує у скроню.

- Денисе, не цілуй. Сам захворієш, доведеться і тебе лікувати. - обурююсь на нього.

- Зате на лікарняному будемо і проведемо більше часу разом.

- От дурень, - посміхаюсь і дивлюсь на його руки. Тільки зараз помітила пакет з ліками й фруктами.

- У тебе ж зустріч запланована була. Гадала ти не приїдеш.

- Як я можу не приїхати, якщо моя дівчина хворіє. Буду тебе лікувати зараз і попереджаю вибору у тебе немає.

- Хіба я казала, що проти?

Хлопець йде на кухню і приносить воду для того, щоб запити ліки та гарячий чай. Через кілька хвилин у двері знову дзвонять. Тепер вже дуже наполегливо. То, мабуть, Кирило приїхав. Денис відчиняє йому двері й за мить він опиняється у кімнаті.

- Ти як? - нервово запитує і перевіряє мій лоб на температуру.

- Кирило, це звичайна застуда. Я гадала, що буду сама, але Денис несподівано приїхав. Ліки вже не потрібні. Дякую.