Глава 9

Декілька днів розмірковую, чи правильно вчинила з тим повідомленням. Це все через недовіру до нього? Його почуттів до мене? Мабуть, так. Шалено боюсь, що його почуття до неї відродяться з новою силою і він кине мене. Розіб'є моє серце. Картаю саму себе за власний необдуманий вчинок і вирішую все розповісти йому. Що буде те й буде. Бо моя совість цього не дозволяє.

- Коханий, нам потрібно поговорити.

Присідаю на край дивану, знаходжусь під пильним поглядом чоловіка, повільно опускаю голову донизу та на автоматі починаю перебирати руки. Завжди роблю так, коли нервую. Мені страшно і соромно.

Спочатку хлопець здалеку спостерігає за моїми діями, а через мить підходить ближче й опускається навпочіпки біля мене. Сідає поруч і чекає майбутньої розмови. Відчуває щось неладне, тому починає ніжно гладити спину через тканину.

- Щось сталося? - схвильовано питає й охоплює мої руки у свої, погладжує великим пальцем долоню.

- Ти сама не своя. Знервована, мовчазна, ці дні ми майже не бачилися. І зрозумів, що хочу бачити тебе постійно. - продовжує заглядати в мої карі очі, в той час я ховаю погляд від нього.

- Я теж сумувала, - зізнаюсь йому й охоплюю його двома руками.

Відчуваю, що чоловічі руки міцно охопили мене за талію. Вагаюсь і все-таки вирішую розповісти все на одному диханні, налаштовуюсь на розмову, як трель мобільного відволікає нас одне від одного.

- Візьми, - кажу Денисові, бо той навіть не думав відповідати на дзвінок.

- Так. Завтра має бути постачання будівельних матеріалів. Ваші проблеми мене не хвилюють. Чому я маю увійти у Ваше становище? - не стримує гнів, - Зараз приїду.

- Проблеми? - підходжу і погладжую його плечі.

- Так. Про що ти хотіла поговорити? - більш спокійно звертається до мене.

- Давай пізніше. Здається там серйозні проблеми, - Денис коротко цілує в губи і йде з квартири.

Зіпсований настрій явно не налаштує його зрозуміти мій вчинок. Все пояснюється страхом втратити наші стосунки. І ревнощі. Я шалено ревную його.

Щоб відірватися від нав'язливих думок всі сили спрямовую на пошуки лікаря для Світлани Григорівни. У мене вийшло довідатися у неї про стан здоров'я. Цій жінці потрібен найкращий заклад для лікування і лікар, тому не вагаюсь і набираю номер свого тата. У нього мають бути знайомі.

- Привіт. Тату, у мене є прохання до тебе. Світлані Григорівні потрібен найкращий ендокринолог в нашому місті. Ти зможеш домовитися за це? У тебе ж певно є зв'язки.

- Без проблем. Я все вирішу і тоді вже скину їм твій номер телефона. Вони наберуть тебе і вже обговориш з ними особисту причину звернення. Доню, у мене багато роботи. Ми з мамою приїдемо на днях, запроси ще Дениса, мені потрібно з ним обговорити дещо. До зустрічі, бувай доню.

Кладу трубку і не відпускаючи телефон набираю Анну, домовляюсь про зустріч в кафе. Погода за вікном просить вийти та подихати свіжим повітрям, одягаю спідницю з топом і доповнюю все білими кросівками. Беру клатч і виходжу з квартири. Замовляю таксі й вирушаю до закладу. На порозі мене зустрічає подруга, затискає в обіймах, бере за лікоть і тягне до кафе.

- Йдемо швидше, я така голодна. Лише на каві ми не зупинимось, у них тут готують такі смачні круасани. Пальчики оближеш. - не зупиняється подруга.

Займаємо вільне місце, їх тут небагато, бо майже все зайнято. Зараз час обідньої перерви.

- Поля, в мене для тебе є новина, - загадково посміхається і відкушує запашний теплий круасан з шинкою.

- Я навіть здогадуюсь про що піде мова, - розпливаюсь в посмішці. Нарешті наважився?

- Твій брат зробив мені пропозицію, - вищить подруга майже на весь заклад від чого відвідувачі різко переключили увагу на нас.

- Я така щаслива за тебе. Коли мені готуватися бути дружкою? - щиро радію за неї, вона заслуговує на це.

- Ми ще на етапі обговорення, але весілля відбудеться весною. Потрібно зачекати, бо весілля зимою не плануємо, - захоплено розповідає подруга, коли в одну мить її лице змінюється.

Погляд спрямований на когось позаду мене. Навіть я відчуваю присутність іншої людини з-за моєю спиною. Повертаюсь в той бік і застигаю на стільчику. З шумного закладу все перетворилося на суцільну тишу. Здається ніби всі спрямували погляди на нас в очікувані чогось грандіозного.

У вухах просковзує лише відривок питання Анни.

- Вона повернулася? - питає Анна.

Змінюю положення на попереднє й ігнорую її присутність. Навіщо вона підійшла до нас? Ні слова, жодного кроку в мій бік не відбувається. Зглитую ком в горлі й опановую ураган, що відбувається зараз в моїй душі. Я маю її ігнорувати.

- А чому не вітаємося? Поліно, ти у нас вихована дівчинка. А звичайних правил ввічливості не знаєш, - сідає поруч біля нас і закидує ногу на ногу.

Висока, струнка дівчина, виглядає явно більше за свої всього-на-всього двадцять один рік. Кудряве волосся заплетене у хвіст, макіяж акцентований на червоні губи виглядає неохайним. Здається вчора вона після чергового гуляння не змила його і залишила на сьогодні. Бо під очима залишились відбитки туші. Одягнена в білу футболку і сині шорти. У неї похмілля, видно з її стану.