Глава 7

Кліпаю декілька разів в не змозі повірити, що бачу перед собою мого рідного батька. Можливо все закінчилося і можна повернутися у свою квартиру? Підходить до мене і затискає в обійми, на вухо щось тихо нашіптує.   

- Доню, вибач...обіцяю скоро все закінчиться. І ти з Денисом повернешся додому.

- Тату, не потрібно винити себе. Це все винні лише ті, хто хоче відібрати у тебе бізнес. Я розумію, що компанія це наче твоя третя дитина і якщо потрібно, то я буду чекати та підтримувати тебе скільки потрібно. Лише не звинувачуй себе. Гаразд? - лагідно промовляю до нього і притискаюсь сильніше.

Мій брат постійно говорить, що я татова донька і в принципі він абсолютно правий. Батько завжди на моїй стороні й робить багато чого задля мене. І я йому вдячна.

- Ігор Андрійович, чому ви приїхали? - злісно викидає Денис.

Звернення до тата було занадто різким і несподіваним для мене. На хвильку я сама здригнулась від нього. Раніше з моїм батьком він не розмовляв таким тоном, а зараз я відчуваю помітне напруження між ними.

- Поліно, нам з твоїм хлопцем потрібно обговорити певні питання, тому ти не могла б поки зробити мені каву і щось перекусити. Дорога була довга і я зголоднів.

- Так, звичайно. Лише, ти ж не поїдеш одразу після сніданку? - дивлюсь в його вічі та одразу розумію відповідь на своє питання.

- Справи чекають, поки ти будеш з Денисом. Я обіцяю якнайшвидше розв'язати проблеми, бо все йде до того, що можливо вам потрібно буде полетіти в іншу країну. Це серйозні люди й жартувати з ними не варто.

- Не буду сперечатися. - розвертаюсь і йду прямо на кухню.

Підслуховувати розмови – це не в моїх життєвих цінностях і тому одразу відкидаю раптове бажання дізнатися про що вони будуть вести мову. Якщо це щось стосується мене, то вони мені про все розкажуть. Моє терпіння не витримує, коли я чую крик з боку вітальні.

Коли я заходжу в кімнату звук припиняється, лише мій коханий змінився. Він знервований, злий і напружений. Руки зціплені в кулаки, а на лиці виділяється жовна. За ці роки я достатньо вивчила його поведінку. І здається батько його сильно зачепив.

- Що сталося? - бентежно промовляю і дивлюсь на них.

- Нічого. - злісно відповідає мені хлопець, а батько лише невдоволено окидає його поглядом.

- Чому ти розмовляєш так зі мною? - невдоволено споглядаю на нього і чекаю відповідь на своє питання.

- Доню, він просто хвилюється за тебе і йому напрочуд важко контролювати емоції. Хлопець він запальний, твій спокій допоможе йому трішки втихомиритися. - тато забирає з моїх рук перекус з кавою і залишає нас наодинці.

- Що з тобою? Денис, про що ви говорили з батьком? Ти злий через його слова?

- Ні. Мені потрібно заспокоїтися. Залиш мене самого, а ти йди до свого улюбленого тата. 

Розумію, що сперечатися з ним немає сенсу, тому йду вслід за батьком. Можливо, хоча б він щось скаже мені? Тато нічого не розповідає мені й через декілька годин йому доведеться їхати від нас. Міцно обіймає мене, а Денису лише потискає руку. Здається він заспокоївся.

- Йдемо, - бере мене за руку і ми виходимо з будинку.

- Куди ти мене ведеш? Це безпечно?

- Цілком. У нас побачення, лише воно затрималося через твого батька. Часу у нас багато, тому це не є проблемою. - ніжно дивиться на мене, його настрій покращився і це не може не тішити. Злого Дениса я вже бачила багато разів, а ось який він у стосунках мене дуже цікавить.

- Це тому ти був злий такий? - кидаю смішок.

- Він підправив наші з тобою плани. Злий був через проблеми по бізнесу, Ігор Андрійович повідомив мені про це і я не зміг контролювати емоції. Пробач.

- Мені вже цікаво куди ти мене ведеш. - переводжу тему, бо не хочу псувати наше перше офіційне побачення, як пари.

- Стривай, я про дещо забув. - різко зупиняється і повертається до мене всім корпусом.

- Що? Нам потрібно повернутися додому?

- Не потрібно, я хотів це зробити ще зранку. Йди сюди.

Притискає ближче до себе і цілує в губи. Поцілунок солодкий і ніжний, мені хочеться розтанути в його ніжних руках, що гладять мою спину. Охоплюю його за шию і відчуваю справжнє щастя. Навіть, коли я просто фантазувала собі про стосунки з Денисом не гадала, що відчуватиму таке всередині.

В його обіймах так спокійно і приємно, не хочу відриватися від нього ні на хвильку. Хочу продовжувати так стояти й обійматися з ним. Відчувати його тепло і ніжність до мене, яке я так довго чекала.

- Поля, як тобі? - оглядаю місце, до якого ми йшли двадцять хвилин і розпливаюсь в посмішці.

- Це неймовірно.

Перед мною просто прекрасний краєвид, шум морських хвиль відгукуються в вухах, а на чистому піску застелена міцна ковдра з моїми найулюбленішими солодощами й багато фруктів. Легкий вітер розносить запах моря. На душі зароджується спокій і легкість, всі думки розвіюється і залишаються лише ці моменти.

- Чому ти покохала мене? За що? - раптово запитує Денис, коли я відкушую шоколадний кекс.