Глава 6

- Поліно, зачекай. - хапає мене за руку. - Я просто...

Слів на своє виправдання у нього звісно немає. А яке воно має бути? Він тільки що назвав мене ім'ям тієї, яку я сильно ненавиджу. І це ображає мене. Дуже.

- Відпусти мене. - смикаю руку, але його пальці міцно охопили мене. Зараз мені хочеться якнайшвидше піти звідси. - Ніколи більше не плутай мене з нею. Я зовсім інша.

- Так, я винний. Ляпнув зовсім не те. Ти можеш звинувачувати мене, але залишся зараз зі мною.

- Щоб ти знову назвав мене нею? Ти й досі думаєш про ту, що зрадила твої почуття. Розтоптала їх і поїхала до іншого. Та вона ніколи тебе не любила, а використовувала тебе. Їй були цікаві лише твої достатки.

- Не смій такого говорити! - викрикує хлопець і до болю стискає мою руку. Мені стає боляче і неприємно від цього жесту. Буде ще і захищати її? Тоді він дурень. 

- А ти думаєш вона кохала тебе? Тоді чому зрадила? Скажи мені так вчиняють люди, які кохають? Можливо, я не дуже досвідчена в стосунках і чогось не розумію. Але її вчинки та відношення до тебе очевидні. Будь - кому окрім тебе чомусь. 

Мені вдається вивільнитися від нього. Я лише піднімаю мокрі очі від сліз на нього. Я не хочу плакати перед ним, але свої емоції ніколи не могла приховувати. 

- Не думала, що ти станеш таким. Можеш залишатися тут, але я йду звідси. Негайно. 

- Нікуди ти не підеш! Ти будеш в цьому будинку зі мною. Це не обговорюється, тут безпечно.

- Я залишусь, але не буду знаходитися з тобою в одній кімнаті.

- Не потрібно, піду звідси я. Посплю на дивані. - виходить і гримить дверима.

Чудово. Тільки зараз приходить усвідомлення, що мене нудить. Його дотики були призначені не для мене. Мені прикро і боляче від того, що відбувається. Навіть порівняння з нею мене дратує шалено. Ми зовсім різні й ніколи більше я не хочу чути щось пов'язане з нею. Невже його почуття до неї не згасли хоча б трішки?

Звісно вони проходять з часом і відпустити людину важко. Його я ніяк не можу розлюбити. Тут же інша справа. Вона зрадила йому і поїхала до іншого. Невже таке можна пробачити? Заходжу в ванну кімнату та опираюсь на раковину. Дивлюсь на своє власне відображення, торкаюсь своїх припухлих губ і у мене з'являються двоякі відчуття.

Відкриваю кран з водою і витираю губи від поцілунку. Хоча солодкий присмак після поцілунки залишився, але розуміння того, що в цей момент він думав про іншу просто все знищує. Мені не приємно, а огидно. Ніколи не гадала, що скажу так про наш поцілунок.

Переодягаюсь в шовкову піжаму і закручую волосся, щоб завтра отримати ефект легких локонів. Сподіваюсь скоро це все закінчиться і я повернусь до своєї власної квартири. Мені затишно там.

- Доброго ранку, - першим вітається до мене Денис.

- Ага...добрий, - не дивлюсь на нього, а очима шукаю свого брата і подругу.

- Вони поїхали до мами Анни, - зрозумівши мою поведінку сказав хлопець.

- Зрозуміло, - коротко додаю і відкриваю холодильник.

Сьогодні готую лише для себе і в повній тиші. Денис більше не намагається зав'язати розмову. Лише пронизливий погляд в мій бік відчути було не складно. Сьогодні обираю приготувати омлет з шинкою і сиром. Коли я виливаю яєчну масу в сковорідку відчуваю дихання в шию. Наступної миті мене обіймають за талію з-за спини.

Здається я перестала дихати. Це може бути тільки він і зараз відбувається щось нереальне. Що відбувається?

- Що ти робиш? - мій голос тремтить. Я стою на місці й навіть не намагаюсь вирватися або повернутися в його бік.

- Я подумав над твоїми словами та вирішив спробувати. - Впевнено каже мені й заривається в мою шию.

Можливо я досі сплю і мені потрібно вщипнути себе, як все зникне? Після декількох секунд розумію, що це реальність. Повторно щіпаю себе і нічого не змінюється. 

- Ти про що? - перепитую, бо і досі не вірю. Це відбувається насправді?

- В мене було достатньо часу подумати над твоїми словами, які ти сказала у квартирі під час спільної ввечері. І я хочу цей шанс на спробу. Чому і ні?

- Чому ти так різко змінив свою думку? 

Це виглядає дуже дивно. За один день зміг переглянути наші відносини? Я не вірю. Я відчуваю, що тут щось не так. Але що саме?

- Знаєш..., - повертає мене обличчям до себе і притискає ближче, - після того, як побачив тебе з тим хлопцем розізлився. Та я шалено злий, що тобі загрожує небезпека. І якщо з тобою щось станеться я не пробачу собі. Ці відчуття, коли то підпускаєш до себе, то відштовхуєш мене дратують. Але те, що ти мені небайдужа це точно. Ось так.

- Я...мені потрібно подумати.

- Поліно, не будемо гаяти час. Ти ж чудово розумієш, що відчуваєш до мене. Давай без цього всього? - не зупиняється хлопець. Чому він так поспішає?

Тільки но хочу відповісти йому, як відчуваю горілий запах, що в'ївся вже по всій кухні. Точно, в мене ж на сковорідці омлет. Викидаю згорівшу страву в смітник, здається я залишилаь сьогодні без сніданку. Дії хлопця ввели мене в ступор і я забула про все.