Глава 4

Поліна

- От бовдур! - вигукує моя подруга Анна і повертається до мене, - Як можна відшити таку, як ти? Колись він дуже пошкодує, що не прийняв твої почуття. 

- Анно, він не винний в тому що я покохала його. Добре, що хоча б не обманює мене і щиро каже те, що відчуває, - випиваю черговий коктейль, - Що у вас там з Кирилом сталося? - переводжу тему, бо обіцяла собі сьогодні не думати про своє нерозділене кохання. Я маю сьогодні повеселитися і наплювати на все.

- Твій брат купив каблучку, але пропозиції не зробив. Тому я і взбісилася, думала це він для мене її підготував в якості подарунку на річницю, - з підозрою дивлюсь на подругу і мабуть вона розуміє про що мова, бо одразу пояснює, - Я не рилась в його речах, випадково в кармані піджаку побачила, коли закидала його речі в пральну машинку. От скажи, кому тоді він цю каблучку купив, якщо не мені? 

- Оххх, дурненька ти. Це каблучка нашої матері. Він здається мав її відвезти до ювелірного салону. Який подарунок хоча б зробив? 

- Фен Дайсон. - подруга помітно поблідніла, швидко з столику взяла свій телефон і почала щось в ньому друкувати. - От я дурепа. Він намагався догодити мені, а я звинуватила його в тому, що він не кохає мене. Останнім часом у мене щось з гормонами, занадто нервова якась. 

- Зачекай, не пиши йому, - відбираю телефон і вимикаю його, - Нехай трішки помучається і пошукає тебе. 

- Але так не можна, - перебиває подруга, - він же хвилюватиметься. 

- Він вчора мені ледве кухню не спалив і залишив тебе саму. Міг би пояснити тобі все і залишитися поруч. А тепер ми йдемо танцювати і навіть не думай відмовлятися. І на сьогодні досить розмов про хлопців. Дістало. Я прийшла сюди не для цього. 

Тягну подругу на центр клубу і ми починаємо танцювати під такт музики, зливаємось з натовпом інших молодих людей. І перед моїми очима все починає пливсти, дивлюсь в інший бік і бачу лише напівтемряву з яскравими ліхтарями.

Загалом мені не подобаються клуби, я взагалі сюди не ходжу ніколи. Який сенс? Навіщо тільки пішла сюди сьогодні? Кращим рішенням було б піти до кінотеатру або в місцевий парк. Але точно не сюди. Відчуваю, що мені не комфортно тут. 

- Красуня, - звертається до мене незнайомець, - не проти познайомитися ближче? - тягне мене за талію, а я починаю оглядатися в різні боки в пошуках подруги. Її ніде немає. Тільки що ж була тут. 

- Я не знайомлюсь. - відштовхую його від себе, його лапання мені неприємне. - В мене є хлопець і якщо він побачить, як ви розспускаєте свої руки, то мені здається йому це не сподобається, - брешу, щоб хлопець відчепився від мене. От знала, що ці заклади не для мене.

- Брехуха, - тягне за руку і притискає до себе, мені стає неймовірно лячно. Хто його знає, що у нього в голові? - Я спостерігаю за тобою вже годину і нікого, крім твоєї подруги біля тебе не бачив. 

- Він відійшов від нас і скоро повернеться, - продовжую тягнути час і очима шукаю Анну. Ну де вона зникла, коли так потрібна мені? 

- Мені байдуже. Є в тебе хтось, чи ні. Зараз ти підеш зі мною, - боляче стискає мене за талію і тягне за собою. 

Пручаюсь і намагаюсь вирватися від цього божевільного, сили у мене набагато менше, ніж у нього. Тому мої спроби виглядають жалюгідно. Що я накоїла? Навіщо тільки поперлася сюди?

Не залишаю спроб втекти від нього. Наступаю йому на ногу і той з несподіванки відпускає мене. Користуюсь моментом і починаю бігти в натовп людей, щоб злитися з ними і якнайшвидше втекти від нього. Він перехоплює мене, набагато швидший за мене. 

- Дура, - стискає щелепу і б'є мене по лиці, - надумала втекти від мене. Не вийде. Мені за тебе заплатять дуже гарненьку суму. 

Мені це почулося, чи ні? Про що він говорить? Тобто, він сплановано схопив мене для когось. Мені стає страшно. Клянусь більше не ходити по таким місцям. Ніхто з присутніх не допоможе мені. 

- Я заплачу більше, - хлопець на хвилинку вагається і розмірковує про щось. Потрібно зробити все, але вибратися від нього. 

- На скільки? - хитро прищурюється, а у мене виникає бажання вдарити його. От бовдур.

- Вдвічі більше, ніж тобі запропонували, - гадки не маю скільки йому мали заплатити, але зараз я зроблю все, що вибратися звідси. 

- В тебе є десять тисяч доларів? 

- Скільки? - це кому так потрібне моє викрадення. Хоч я і гарно заробляю, але ще не настільки добре, щоб мати такі суми.

- Чудово, тоді віддам тебе їм за потрійну оплату. Видно, що насолила ти комусь добряче і вони погодяться на все, щоб отримати тебе.

- Ні! Не чіпай мене. 

Намагаюсь вирватися і б'ю його по спині, коли він не зупиняється і тягне мене за собою. В що я влипла? Мені ніхто не допоможе зараз. Це ж очевидно.

Але різко ззаду нас лунає гучний крик хлопця, знайомий мені голос. Невже це він? Повертаю голову і бачу його. Високий хлопець з темно-коричневим волоссям, карі очі блищать від злості, на ньому чорна футболка, через яку видно його легко підкачене тіло. В чорних джинсах і кросівках. Брови нахмурені, а щелепа стиснута. Він злий і роздратований, я занадто добре його знаю.