Глава 3

Поліна

- Хто тут? - звертаюсь з коридору в бік кухні і шум різко припиняється.

Мені стає шалено страшно, але двері були відчинені ключем, ознак злому не було. Отже, це не має бути хтось з крадіїв. І я не розумію, що зі мною сталося, але відчуваю себе зараз безстрашною, бо йду в бік кухні, як перед самим входом вискакує мій любий брат.

- Ти що тут робиш? - проходжу повз нього і помічаю задимлену кухню. Духовка відчинена, оглядаю її і бачу в ній нашу, як я зрозуміла підгорілу вечерю. Викидаю все в смітник і відчиняю вікно.

- Вирішив сюрприз тобі зробити, приїхати і приготувати твою улюблену качку, але мої навики в кулінарії не покращилися, це лише ти в нас готуєш так смачно. Стараюсь навчитися готувати, але нічого не виходить.

- Ось це так сюрприз! - вигукую розуміючи, що мені доведеться прибирати кухню від цього бардаку, що наробив мій брат, - А яка реальна причина твого перебування тут? Посварився з Анною?

- Поля, як ти можеш так думати? Я ж твій брат, хіба має бути якась причина для візиту. Невже я не можу приїхати просто так до своєї сестрички?

- Кирило, я знаю тебе. Що ти вже натворив? - дивлюсь на нього і по його вигляду розумію, що щось сталося.

- В нас сьогодні рік стосунків і я подарував їй не те, що вона хотіла. Зовсім не те.

- Що саме?

- Вона очікувала обручку, але ми лише рік разом. Яке весілля? Я їй пояснив, що це зарано, а вона образилася і сказала, що я не кохаю її. Так і посварилися.

- Вона лише боїться, що ти не серйозно налаштований. Покажи свої наміри і вона і слова тобі не скаже про пропозицію. Ми ж жінки, тут все складно.

Поради роздавати я вмію дуже добре. Чому тоді розібратися зі своїм власним особистим життям не можу?

- Я можу сьогодні залишитися у тебе? - запитує брат.

- В мене є вибір? - посміхаюсь і киваю в знак згоди, все таки він мій брат і вигнати його ніколи не зможу.

Вже півгодини тримаю в руках телефон і обмірковую, що написати своєму другові. Через декілька хвилин відправляю перше, що спадає на думку.

Поліна: Привіт. Як ти?

Відповідь доводиться чекати не довго.

Денис: Привіт, все чудово. Як твої справи?

Поліна: Зі мною все гаразд. Ти не хочеш прийти до мене сьогодні на вечерю? Приготую твою улюблену лазанью.

Денис: Полін, це ж зустріч друзів?

На його запитання не відповідаю, бо просто не розумію, як мені правильно відповісти. Було б добре, якби це вважалося побаченням. Але пишу зовсім не те, щоб мені хотілося.

Поліна: Звичайно. Чекаю тебе о сьомій.

Цілий день займаюсь своїм онлайн магазином, бо помічників у мене немає. Це повністю мій власний бізнес. Розвиваю його вже цілих два роки і переважно на моїй сторінці купують сукні. Чому саме вони? Бо я завжди надаю перевагу їм і юбкам, штани зазвичай не ношу.

Брат з часом їде по справах і я залишаюсь сама. Включаю собі свою улюблену музику, а саме корейську групу BTS і починаю готування улюбленої страви мого друга. Лазанью готувати мені не важко, я взагалі полюбляю проводити час на кухні. Особливо десерти, різноманітні тістечка, торти і цукерки. Вирішую доповнити нашу вечерю червоним вином, бо обожнюю його. Поки лазанья в духовці вирішую замішати тісто на кекси і йду обирати собі одяг.

Я маю виглядати приголомшливо, бо сьогодні я хочу спробувати поговорити з Денисом про нас. Підбираю ніжну білу блузку і бордову спідницю, волосся легко підкручую і роблю нюдовий макіяж. Виймаю з духовки вже приготовлену страву і чую дзвінок. На порозі стоїть Денис з букетом червоних троянд і моїми улюбленими цукерками Raffaello.

Це було неочікувано, але так приємно. Він дарує мені букет вже другий день і наші стосунки все менше схожі на дружні. Друзі такого не роблять. Обіймаю його і приймаю подарунок.

- Знову зустрів бабусю з квітами? Ти даруєш мені вже другий день підряд квіти, - посміхаюсь йому і пропускаю в квартиру.

- Ні, я не міг прийти в гості з порожніми руками. Знаю ти це любиш, - холодно відповідає і на душі вже не так приємно, це просто знак ввічливості.

- Проходь на кухню, я зараз підійду.

Беру вазу і наповнюю її водою, розміщую там квіти і несу їх на кухню. Денис вже сидить за столом, який я завчасно засерверувала.

В своїх навиках готування не сумнівалася, тому похвалою Дениса за смачну вечерю не здивована. Розмови між нами не вщухають і перед тим як перейти до головної розмови розпитую про Світлану Григорівну, маму Дениса.

- Як її стан здоров'я? Можливо, потрібна якась допомога?

- Дякую за піклування, але зараз все добре. Її вже виписали з лікарні.

- Це ж чудово, потрібно буде якось навідатись до неї.

Мама Дениса два тижні тому потрапила в лікарню через втрату свідомості. Лікарі повідомили, що нічого страшного не виявили і приписали лише відпочинок. Можливо, потрібно подарувати путівку Світлані Григорівні на море? Ця жінка просто диво, ще з дитинства відноситься до мене, як до доньки. І я просто обожнюю її.