Драма

Осінній парк. Друге бабине літо за сезон. Подруги і однокласниці Анастасія  та Ксенія  прогулюються в

парку, потім сідають на одну з вільних лавок.

Анастасія заводить розмову першою.

- Ксеніє, хочу запитати про навчання твого сина. Як він влаштувався на новому місці?

- Олексій поселився гуртожиток до двох одногрупників. Хлопці здаються серйозними і відповідальними. Ти ж знаєш мого Олексія: завжди буде чистота і порядок.

Анастасія киває головою:

-Моя шана тобі як матері. Ти змогла виховати його справжнім чоловіком.

- Що вірно, то вірно, - погоджується. -  А як твої справи? Роботу хоч якусь знайшла?

Анастасія ніби не познюпилась, та в її очах промайнув вогник відчаю.

-Поки що ні. Вже обходила півміста у пошуках роботи. То вже взяли людину, то вільних місць немає.

Ксенія знизує плечима.

-Що ж робити? Чим я можу тобі

допомогти?  - Подруга за мить змінюється в обличчі. - Зачекай, Настуню. Вчора я проходила повз дошки оголошень і натрапила на одне оголошення. Зараз я тобі його покажу. Ні, я краще

відправлю зображення на твій телефон.

Ксенія відправляє зображення з оголошенням на телефон подруги і Анастасія одразу його читає.

-Няня з освітою медичної сестри для дорослого хлопця, що прикутий до візка?

-Саме так. Подумай. Робота якраз для тебе. І зарплатня непогана. Зателефонуй батькам хлопця. Може, тебе і візьмуть на цю роботу. Спробуй! Не запитаєш – не дізнаєшся. Тобі робота потрібна?

Анастасія киває головою. Ксенія підіймає великого пальця.

Вона відкриває месенджер і телефонує за даним номером.

Жіночий голос чується у слухавці телефону.

-Алло. Я вас слухаю.

Анастасія прислухається до голосу у слухавці. Їй здався цейголос знайомим.

-Алло. Говоріть. Не мовчіть.  – Не кладе слухавку, ніби знає, що потрібно трохи зачекати. - Назвіться. Хто ви?

Анастасія протягує слова у відповідь.

-Я... Я - Анастасія. І за фахом я медична сестра.

- Я вас слухаю, Анастасіє. Ви з певної причини сюди телефонуєте?

- Так. – Сміливіше каже Анастасія.   - Як до вас можна звертатися?

Я  - Яніна Тарасівна.

- Яніна Тарасівно, я з приводу роботи реаніматолога.

- Чудово, що ви зателефонували, - полегшено дихає в слухавку Яніна. - Давайте зустрінемось. Це ваш номер?

- Так.

- Чудово. Я скину вам нашу адресу. Приїжджайте. Поговоримо.

-Дякую. – Анастасія відповідає Яніні.- Я скоро буду.

-До зустрічі. Я на вас чекаю.

Настя завершує розмову і дивиться на подругу.

Ксенія запитально дивиться на подругу.

-Що, Настуню?

Анастасія примружується, ніби згадує щось далеке і наболіле.

-Мені здалося, що голос цієї жінки я вже десь чула.

- Знайома? – запитує Ксенія.

- Не знаю. Назвалася Яніною Тарасівною.

Ксенія задумується.

-Ти дивись який збіг. Вона ж не може

бути нашою однокласницею Янкою?

-Янкою Фесівською? – виплескує подруга.

Ксенія киває головою.

-Так. Фесівською-Бесівською. І тією дівчиною, яка у класі не

давала жити через неприязнь і булінг до дітей з бідних та неповних родин!

-Не думаю, що це вона. А втім, земля кругла. – Анастасія потуплює очі донизу.

Ксенія продовжує:

-А якщо це вона, ти зможеш там працювати, дивлячись кожного дня на ту, котра тебе принижувала в

дитинстві? Що будеш тоді робити? Задумайся. Який шлях обереш: помсти чи прощення?

ЗА РОГОМ ШКІЛЬНОГО ПОДВІР'Я.  ФЛЕШБЕК.

Настю тягає за волосся старша руда дівчина, а Настя дає здачі. Після крику дівчат зі сторони, Настя прибігає до класу, стає біля вікна і дивиться вглиб на кладовище, подалі гаражі і лісосмуга. З-за спини Настя чує голос Яніни: "Тобі туди й дорога!"

Анастасія натискає на кнопку дзвінка біля вхідної хвіртки красивого двоповерхового будинку. Хвіртку відчиняє жінка літнього віку.

- Доброго дня вам, – вітається Настя.

- Доброго дня. Ви Анастасія? – запитує помічниця господині будинку, оглядаючи Анастасію.

- Так, це я.

- Проходьте в будинок. Яніна Тарасівна на вас чекає.

Зі словами вдячності Настя проходить у двір, йде повз високі ялини до вхідних

дверей. Перед східцями Настя зупиняється і повертається до літньої жінки.

-Скажіть як є: хазяйка вередлива? Як часто змінюються няні для її сина?

- Не переживайте, пані Анастасіє. Ви все самі побачите, - заспокоює старша жінка.

Помічниця господині дому підіймається сходами і відчиняє двері гості.

-Проходьте у вітальню, будь ласка. – Вони проходять у вітальню, де Анастасія зупиняється. - Зачекайте хвилиночку, я покличу Яніну Тарасівну. Хазяйка вона справедлива. Без причини лаяти не буде.

Анастасія розуміє гумор помічниці хазяйки дому і теж у відповідь посміхається. Літня жінка вказує на диван і йде на другий поверх. Настя позаду себе чує механічний рух. Вона

повертається, бачить хлопця, прикутого до візка. Йому десь двадцять сім років.

-То ви є та сама Анастасія? Моя нова медсестра? – запитує із сарказмом Артем.

-Доброго дня, юначе. Я - Анастасія. Чи є вашою медсестрою, я ще не знаю. Не бачилась з вашими батьками та договору ще не склали. А вас як звати?

- Артем. До ваших послуг.

Хлопець простягає руку для привітання.

-Бачу, що ви вихований молодий чоловік. Брат чи сестра?

- Єдина дитина у батьків, тому я - "егоїстичний красень" - так називаємене мама. А у вас є діти?

- Так. Син. Дев'ять років.- горделиво повідомляє Анастасія хлопцю.

- Пізно народили? Вам десь за сорок. – Оглядає її з ніг до голови. - Як і моїй мамі...

За помічницею спускається хазяйка дому і Анастасія зустрічається з Яніною очима.

Яніна дивиться на Анастасію з з цікавістю.

-Доброго дня, Анастасіє. Бачу, ви вже познайомилися з Артемом?

Анастасія тримає себе пристойно. Вона бачить знайоме обличчя, охоплене впливом часу.