Глава 5

Андрій тільки збирався витягти телефон, щоб подзвонити Артему, коли двері різко відчинилися, і в кафе зайшов він сам. Артем ішов швидко, обличчя напружене, погляд різкий. Він відразу побачив Ваню за столиком і, не звертаючи уваги на Андрія, попрямував прямо до нього.

— Ага, от ти де! — його голос був гучний, з хрипотою від люті. — Думаєш, я не знаю, що ти влізаєш у мої стосунки?

Ваня піднявся, не ховаючи спокійного погляду:
— Артем, заспокойся. Давай поговоримо, як нормальні люди.

Артем різко схопив його за сорочку й смикнув на себе.
— Поговоримо? Ти забрав у мене бабу, і ти ще будеш зі мною говорити?!

Ваня відчув, як у ньому закипає кров, але стримувався до останнього. Та коли Артем різко вдарив його кулаком у щелепу, стримуватись уже не було сенсу.

— Досить! — вирвалося у Вані. Він відповів ударом, і тіло Артема відкинуло назад. Стільці попадали, кілька людей у кафе скрикнули, хтось схопився викликати охорону.

Андрій встав між ними, намагаючись зупинити сутичку:
— Та ви що, здуріли?! Тут люди!

Але Артем уже не чув. Він знову кинувся на Ваню, і вони обоє впали на підлогу, крутячись, обмінюючись ударами. В очах Артема горіла лють, тоді як Ваня бився не за себе, а за Тасю, і це додавало йому сил.

Охоронці кафе, бачачи, що конфлікт виходить з-під контролю, жорстко роз’єднали Ваню й Артема та вигнали їх на вулицю. Люди навколо розступалися, шепочучи й дивлячись здивовано. Артем важко дихав, обличчя в нього було перекошене злістю.
— Це ще не кінець, — прохрипів він, вириваючись із рук охоронців. — Ти пожалієш, що встряв!

Ваня витер кров із губи, дивлячись йому прямо в очі.
— Я радше пожалію, що не захистив її.

Андрій стояв збоку, мовчки, і тільки тоді зрозумів, наскільки глибоким став цей конфлікт.

Ваня дістав телефон і зателефонував Тасі.
— Тая, ти вже встигла зібрати речі? — спитав він, намагаючись приховати біль у голосі.

— Майже, — відповіла вона, нервово перебирану речі в сумці. — Я не знаю, чи встигну все до його повернення…

Ваня кивнув, хоча вона його не бачила.
— Добре, спробуй швидше. Я буду тримати ситуацію під контролем, — сказав він, не підозрюючи, що події розвиватимуться набагато швидше, ніж він очікував.

В той час Артем, не бажаючи миритися з поразкою і відчуваючи лють, що його план провалився, зібрав свою банду. Вони об’єдналися й рушили в темний переулок неподалік, куди Ваня змушений був йти по вулиці після вигнання з кафе. Лють Артема була такою, що навіть самі його хлопці відчували, як він палає всередині.

Ваня відчував, як серце калатає, коли він помітив темні силуети в переулку. Він намагався відійти, але було пізно: Артем перший кинувся на нього. Удар кулака в грудну клітку вибив повітря з легень, Ваня опинився на асфальті. Далі все перетворилося на хаос: удари, крики, скрегіт взуття по бетону, запах поту і люті.

Ваня намагався захищатися, ухилятися, тримати дистанцію, але їх було більше, а Артем не мав наміру зупинятися. Кожен удар відгукувався болем у ребрах і плечах. Його думки металися до Тасі: вона мала залишатися в безпеці, але він був тут, і його спроби захистити її тепер коштували йому власного здоров’я.

Через кілька хвилин до переулку прибули перехожі, які зателефонували в поліцію та швидку. Бійка трохи стихла, але все ще відчувався подих хаосу. Ваню підняли, він ледве тримався на ногах, по тілу розходилися синці та біль, а Артем у спробі втекти вже зустрівся з поліцейським патрулем. Його відразу затримали та повели у відділок поліції.

Ваню швидкою забрали до лікарні, де лікарі оцінювали його травми: численні синці, забої та переломи. У той самий час Тасю охопив страх. Вона стояла на порозі квартири, тримаючи речі, і не знала, що саме сталося в переулку, але відчувала, що день перевернув її життя.

Її руки тремтіли, вона ледве могла тримати телефон, щоб набрати Ваню. Серце билося шалено.

Тася нарешті зібрала всі речі, обережно перевіривши, щоб нічого не залишилося. Вона набрала номер Васі, щоб повідомити:
— Я закінчила, можеш їхати.

Але замість знайомого голосу, у слухавці пролунало щось несподіване — лікар з лікарні:
— Алло, Тая? Це лікарня… Ваня у нас, травми серйозні, потрібно, щоб ви приїхали.

Серце Тасі застукало швидше. Вона стискала телефон у руках, намагаючись заспокоїтись. Не вагаючись, вона швидко вийшла на вулицю й сіла в таксі, пояснивши водієві адресу лікарні.

Щойно дверцята машини зачинилися і авто рушило, вона відчула холодний комок страху всередині. 

Таксі від’їхало, але в серці Тасі закралось відчуття тривоги — щось важливе сталося без її участі, і вона ще не здогадувалася, що Артем вже перебуває у їхній квартирі.

Тася майже не відчувала дороги: таксі мчало крізь місто, а її думки були лише про Ваню. Коли вони приїхали до лікарні, вона поспішила всередину, не зважаючи на ввічливі зауваження охоронців.

— Ваня! — закричала вона, побачивши його на каталці, з численними синцями та бинтами на руці й обличчі.

Ваня ледве підняв погляд, але коли зустрів її очі, слабка посмішка промайнула на його обличчі:
— Тая… ти приїхала.

Вона підбігла до нього, обхопила руками за плечі, ледь стримуючи сльози.
— Я так хвилювалася… Я не знала, що робити! — її голос тремтів.

Ваня злегка стиснув її руку, намагаючись заспокоїти:
— Все добре. Я живий. Це головне. Але… — він глибоко видихнув —  треба бути обережнішими. Артем… він не зупиниться, якщо дізнається, що ти сама.

Тася відчувала, як серце стискається від страху, але одночасно з’явилося відчуття спокою: поруч є Ваня, який її захищає.
— Я боюся, — прошепотіла вона. — Я боюся, що він ще може знайти мене…

Ваня погладив її по волоссю:
— Не бійся. Зараз ми разом. Я не дозволю, щоб він завдав тобі шкоди. Тепер ти в безпеці, а я буду поруч.

Вона глибоко вдихнула, відчуваючи, як напруга поступово відпускає. Здавалося, що світ навколо трохи заспокоївся. Ваня тримав її за руку, і цього було достатньо, щоб вона відчула, що не одна, і що попереду вони зможуть розібратися з усім, що сталося.