Епілог

    Отримавши свій багаж, Тоня поглядом шукала серед натовпу Макса з Емілією. Вони повинні були зустрічати її в аеропорті. Жінка вийшла на вулицю, вдихнувши ковток свіжого повітря, вона ще раз озирнулась та нікого не побачила. “Невже щось трапилось”? - подумала Тоня, і відчула, як хтось смикнув її за рукав пальто.

- Пробач, пробач. Ми шукали листівку, яку Емілія приготувала для тебе.

- Це тато вчора ввечері кудись її поклав і забув куди саме. Ми б нізащо не запізнились просто так. 

- Все гаразд, ви не так й надовго запізнились. Хоча зізнаюсь, я вже почала хвилюватись, чи чогось не трапилось.

- Не хвилюйся. Але зізнаюсь тобі, якби ми не знайшли цієї листівки, то б могло трапитись. - прошепотів Макс на вухо, натякаючи на істерику Емілії. - обоє розсміялись. 

- З мене смієтеся? - запитала дівчинка.

- Ні, що ти. - відповів Макс.

- Ну, ну.

- Ну, що, дівчата поїхали додому?

- З радістю. - відповіла Тоня та пригорнулась до Макса.

****************************************************************************************************************************

Раніше

    За декілька днів Макс повернувся до Швейцарії, розлука з ним видалась для Тоні важким випробуванням. Їй не вистачало їхніх постійних розмов за чаюванням та тієї легкості, яку Тоня відчувала біля Макса. Вони телефонували один одному, а згодом домовились, що Тоня приїде в гості. Вона поки не могла обіцяти Максу щось більше ніж просто дружбу, та й сам Макс ні до чого не змушував Антоніну, розуміючи, що їй потрібен час.

Після від’їзду Макса новими супутниками молодої жінки стали самотність та порожнеча, аби відвернути свою увагу, Тоня повернулась на роботу у власну студію дизайну, вечорами вона продовжувала перебирати батьківські речі, а згодом жінка планувала зайнятись ремонтом квартири.

     Минуло понад пів року, Тоня вдивлялась у вікно літака, відчуваючи хвилювання. Сьогодні відбудеться довгоочікувана зустріч з Максом та перше знайомство з Емілією. Макс розповів доньці про Тоню, зазначивши, що жінка його добрий друг з України, сама ж дівчинка здогадувалась, що насправді тато був закоханий в цю жінку. Їй понад усе на світі хотілось би, щоб він став по-справжньому щасливим, тому вона з нетерпінням чекала на зустріч з Антоніною.

Тоня витягла листа зі своєї сумочки та приклала до грудей, сльози знову виступили з очей. Цей лист випадково потрапив до її рук, коли вона перебирала перед ремонтом старі батьківські книжки. Лист був написаний мамою. Жінка просила вибачити їм з Леонідом через те, що вони не зуміли знайти в собі сили одразу зізнатись у правді про її народження. Ніна зверталась до доньки, аби й вона ні в чому себе не винила, знаючи, що в серці їхньої Тоні згодом знайдеться розуміння їхньому з Леонідом вчинку. 

Насолоджуйся, доню в житті кожною миттю, дарованою тобі Богом. Будь щаслива, і не тримай ні на кого образи, і на себе також. Не потрібно! Це вбиває, це знищує, це руйнує наші серця. Зрозуміти дорівнює прийняти, а значить пробачити! Відпустити! 

Тоня заплющила очі, відчуваючи, як її серце заспокоюється, а душа наповнюється легкістю та світлом. 

****************************************************************************************************************************

- Ти знову руда, як у дитинстві. - промовив Макс при зустрічі з Тонею. Вона всміхнулась та провела долонею по своєму знову кучерявому волоссі. Тоня вирішила перестати фарбуватись і повернулась до свого природного кольору та зачіски. “Мама б зраділа” - подумалось Антоніні.

Ввечері після цікавого дня проведеного разом з Максом та його донькою, Тоня вмостилась у м’яке крісло біля каміна. Попиваючи какао, яке для неї приготував Макс, Тоня вдивлялась у вогонь.

- Я невимовно радий, що ти таки приїхала до нас погостювати. - промовив Макс, сідаючи на підлогу з горнятком какао у руках.

- Довго ж я наважувалась. - Тоня усміхнулась. 

- Що тебе переконало?

- Ти. - жінка поглянула на чоловіка. - Ти Макс мав рацію, коли говорив, що досить утікати. Я хочу бути щасливою. Я думала, що більше не здатна кохати, та й в принципі любити кого-небудь, але ти показав, що це не так. - Тоня поставила напівпорожнє горня та схилилась до чоловіка. Тоді вони вперше поцілувались. - Я давно не сміялась так, як сьогодні на прогулянці, і давно не раділа звичайним дрібницям. Дякую вам з Емілією за прожиті емоції.

Макс підвівся та подав руку Антоніні, жінка прийняла запрошення та слухняно пішла за ним слідом. Цю ніч вони провели разом, Тоня відчувала себе невимовно щасливою, емоції переповнювали зсередини. 

Жінка була вдячна життю за урок, який вона засвоїла. Були потрачені роки на усвідомлення, на прийняття і врешті на прощення. Впускати образу у своє серце, не вміння прощати, це непосильний тягар, якого позбутися вкрай важко.

Коли прийшов час повертатись додому, Тоня спіймала себе на думці, що не хоче цього, їй було добре поруч Макса і маленької Емілії з якою вони встигли неабияк подружитись. Макс теж не поспішав відпускати Антоніну, переконуючи її залишитись з ними ще на декілька днів.

- Ти сама повинна прийняти рішення, щодо подальшого життя. Проте, перед тим, як будеш обирати залишитись в Україні, чи повернутись до нас, знай, ми тебе любимо, ти нам потрібна! 

Тоня всміхнулась кутиками вуст, вона пригорнулась до чоловіка всім тілом, відчуваючи, як її розпирає від щастя.

- Дякую, за те, що дозволяєш приймати самостійно свої рішення. Для мене це важливо. - жінка підвела голову та заглянула Максу у вічі. - Ви мені теж потрібні з Емілією. Я повернусь! Обіцяю.

Дякую, кожному хто був разом зі мною, і з героями з якими вкотре важко розлучатися. Якщо вам сподобалась розповідь, залишайте ваші зірочки, а ще коментарі - які емоції викликали персонажі, сюжет і книга загалом. Для мене, як автора важлива ваша думка. До нових зустрічей!