Розділ 14

    Марк продовжував злитись, через що вже декілька ночей поспіль спав в іншій кімнаті. Тоня неабияк через це хвилювалась та засмучувалась. Вона намагалась поговорити з чоловіком, але кожного разу він стверджував, що зайнятий і немає часу на пусті балачки. Тоня усвідомлювала, що завдала йому неабиякого болю. Марк мріяв про народження дитини, однак через депресію Тоні, яка переросла в алкогольну залежність, вони змушені були зачекати з вагітністю. Антоніна всяко заперечувала свою залежність і пробувала довести, що вона здорова і зможе не вживати. 

Сьогодні був 5 день, як Тоня, окрім міцного чаю та звичайної води нічого не пила. Дівчина старанно приховувала від сторонніх очей своє погане самопочуття. Кожного разу, коли Марк говорив, що зайнятий, і допізна затримувався на роботі, Тоня відчувала себе покинутою та самотньою. В такі миті вона згадувала своїх батьків від чого ставало ще гірше. Тягар втрати весь час лежав на її серці. “Чи зможе вона коли-небудь простити собі їхню смерть”?

Антоніні ніяк не вдавалось заснути, сьогодні Марк знову допізна працював на роботі. Вона набрала номер чоловіка, однак його мобільний був вимкнений, тоді Тоня зателефонувала до його робочого офісу. За кілька секунд трубку підняла секретарка.

- Офіс Марка Едуардовича, слухаю вас. 

- Це Тоня. Я хочу поговорити зі своїм чоловіком.

- Його немає. Дві годину тому, Марк Едуардович та Інеса Ігорівна поїхали у справах.

Тоня поморщилась при згадці цього імені. Жінка працювала разом з Марком. Струнка, довгонога блондинка давно поклала око на свого директора. Тоні вона одразу не сподобалась, і це було взаємно. Марк заперечував з Інесою будь-які романтичні стосунки, переконуючи Тоню, що він кохає лише її. 

Тоня поклала мобільний та вийшла зі спальні. Дурні думки засіли у її голові, - “невже Марк їй зраджує? Ні. Я не переживу цього знову”. - Тоня махнула головою, немов проганяючи нав’язливі думки. “Тепер все стало зрозуміло, всі ці його пропадання на роботі, вимкнений мобільний, ворожий погляд Інеси. Боже, не може бути!” Тоня заховала обличчя руками та розридалась. Вона спустилась на кухню та відчинила тумбочку, обережно дотягнувшись до задньої стінки, Тоня витягла заховану пляшку коньяку. Наливши собі повну склянку Тоня нарешті зробила ковток, а за ним ще один, і ще, доки не відчула легке запаморочення. Вона сподівалась, що отримає полегшення, натомість її охопило відчуття невимовної самотності. Єдина людина, яка залишилась у її житті, і яку вона кохала, покинув її сам на сам з власними страхами, та зі своїми переживаннями, а можливо навіть в цю мить десь їй зраджує. Тоня підвелась, перед очима все пливло, а в голові гуділо, вона спробувала отямитись, ляскаючи себе по обличчю та кількість випитого спиртного робило свою справу. 

- Я нікому не потрібна. Нікому, навіть своєму чоловіку. - Тоня взяла до рук таблетки та висипала собі у долоню. - Мамо, тато, якби ви знали, як я за вами сумую. - Тоня долила останні краплі коньяку у склянку, після чого поклала до рота таблетки та запила їх. - Нічого, скоро ми з вами побачимось.

Марк увійшов до будинку, увімкнене світло в кухні одразу привернуло його увагу. Він увійшов до кухні та побачив на підлозі бездиханне тіло дружини. Чоловік кинувся до неї та перевірив пульс.

- Толіку, викликай швидку! - крикнув Марк охоронцю, який зайшов слідом за ним.

- Тоню, що ти накоїла? Не йди від мене, чуєш, Тоню, ти викарабкаєшся, ти сильна. - Марк пригортав до себе нерухоме тіло дружини. Понад усе на світі він боявся її втратити.

Час тягнувся невимовно довго, Марк дивився на двері операційної з надією, що зараз вийде лікар і запевнить його, що з Антоніною все гаразд. Та ніхто з медиків не поспішав виходити, продовжуючи боротись за життя молодої жінки.

****************************************************************************************************************************

- Жива. Дякувати Богу. - Марк взяв Тоню за руку та притис до своїх губ. - Навіщо?

- Пробач. Я думала так буде краще.

- Для кого?

- В цю ніч секретарка сказала, що ти поїхав з Інесою. Тебе не було вдома. Твій телефон був вимкнений.

- І ти подумала, що я з нею? - Марк з жалем на обличчі поглянув на дружину. - В Інеси поламалась машина, ми з Толіком підвезли її додому, а по дорозі у нас самих спустило колесо. Мій телефон розрядився. Я був впевнений, що ти спиш, адже я попередив, що затримаюсь. Нічого не було, і не може бути.  Я тебе люблю.

- Пробач.

- Це ти пробач, пробач, що відвернувся від тебе. Якби не мій егоїзм, цього б нічого не трапилось. - Марк піднявся та схилився до Тоні, він провів рукою по її волоссю, а потім ніжно поцілував.    

- Мені страшно. 

- Чому, кохана?

- Я боюсь, що не впораюсь, що знову зірвусь. Поможи мені, прошу тебе.

- Ми впораємось, ось побачиш. Все буде добре. 

    Минуло 6 місяців, які для Тоні й Марка видалися не легкими. Після лікарні Тоня погодилась пройти реабілітацію в центрі “Життя”, куди невдовзі відправилась. Три місяці перебування у реабілітаційному центрі були найважчими. Окрім, боротьби з алкогольною залежністю, доводилось звикати до нового життя, яке Тоні було явно не до вподоби. Закритий простір, встановлені правила та графік, якого усі дотримувались, наставники, психологи, які намагались залізти у її голову й заглянути в саму душу, і ще такі ж страждальці, як Тоня доводили її до істерики. Згодом Тоня звикла, а тому реагувала на все спокійніше. Перші місяці будь-які відвідування родичів, користування мобільними були заборонені, що для Тоні було найважчим. Вона сумувала за Марком, за своєю роботою у студії, за їхнім заміським будинком, їй хотілось сісти в авто та стрімголов кудись мчати, насолоджуючись свободою. Втім, Тоня змушена була змиритись з новим етапом у її житті. Час на самоті насправді був їй потрібен, аби переосмислити, аби прийняти неминуче. 

Після повернення з реабілітаційного центру Тоня намагалась повернутись до звичного життя. Жінка назавжди покинула пити. Вона з головою занурилась у роботу і лиш зрідка спілкувалась з друзями. На їхню річницю весілля вони з Марком відправились у подорож Європою. Це були незабутні тижні проведені разом у європейських містах. Здавалось все налагоджується, однак, повернувшись до додому все знову почало руйнуватись.