Розділ 12

    Антоніна поспішала додому. На робочому столі стояв величезний букет квітів, який вранці доставив кур’єр. В середині знаходилась записка зі словами вітання та запрошенням на святкову вечерю. Сьогодні у Марка та Тоні була річниця їхнього весілля.

Весілля було організоване на вищому рівні, все було продумане до дрібних деталей. На церемонію зібралась уся столична еліта, бізнес-партнери Марка, колеги по бізнесу, найближчі знайомі та друзі, не було лише батьків Антоніни. Дізнавшись усю правду про минуле Тоні, Марк спробував переконати її пробачити своїм батькам. Проте, Антоніна не хотіла нічого слухати, вона заборонила повертатись до цієї теми знову й знову. Маркові нічого не залишалось, як відступити, поки вона сама не захоче про це говорити й чути. 

На медовий місяць Марк і Тоня відправились на Мальдіви. Якщо для Марка це був звичний відпочинок, то для Тоні навпаки. Вона тішилась, немов дитина, тут все викликало справжні, щирі емоції, які Тоня нізащо не приховувала. 

****************************************************************************************************************************

Антоніна сіла в авто, по дорозі додому вона збиралась ще заїхати в салон краси та по подарунок для Марка. Тоня завела двигун і виїхала на дорогу. Цю автівку Марк подарував Тоні на її двадцятиріччя. Їй подобалось водити машину, тоді вона почувалась вільною, без встановлених рамок, чи нав’язливих кимось ідей та думок. 

- Привіт, моя краса. Що робимо сьогодні? - запитав Микита, всадивши Тоню у своє професійне, перукарське крісло.

- Як завжди. 

Тоня не повернулась до свого справжнього кольору волосся, вона звиклась зі своїм новим образом, ба більше вона вважала, що чорний їй личив більше, ніж рудий і саме нинішній образ відповідав її справжньому характеру. Своїх кучерів Тоня теж позбулась, завдяки кератиновому виправленню, тепер у неї було пряме, шовковисте волосся. 

- Микита, ти чарівник. Не втомлююсь це повторювати. Дякую тобі. - Тоня покружляла перед дзеркалом, після чого розплатилась за послугу та відправилась в галерею по подарунок для Марка.

Це була картина, яку Антоніна замовила у знайомого художника. Їй не терпілось чимшвидше вручити подарунок і побачити реакцію Марка. 

Ворота відчинились і за мить авто Антоніни заїхало у двір. До неї підійшов охоронець, він привітався та допоміг занести картину до будинку.

- Дякую, Толіку. Марк вже є?

- Щойно приїхав. 

- Що цього разу? Знову щось не так? - запитала Тоня, помітивши, як Анатолій поглянув на неї якось дивно. 

- Я вам казав, що Маркові не сподобається, що ви поїхали самі на авто.

- Гаразд, розберемось. Не звільнить же він тебе. - Тоня підморгнула та відчинила двері. Вона увійшла до будинку та вказала на місце куди поставити картину.

- Привіт, кохана. Вітаю з річницею нашого весілля. - Марк простягнув розкішний букет квітів, і маленьку коробочку перев’язану червоною стрічкою.

- Другий букет за сьогодні. Дякую, за мої улюблені квіти. - Тоня вдихнула аромат свіжих троянд, потім розв’язала обережно стрічку та відкрила коробочку. - Яка краса. Вони розкішні, дякую, милий. - Тоня потягнулась до Марка та міцно його поцілувала.

- Одягнеш їх сьогодні?! 

Це було не питання, а швидше факт. Тоня знову відчула роздратування, втім цього разу вона вирішила не сперечатись.

- Звісно, що одягну, я хотіла ці сережки. Щось не так? Ти виглядаєш, наче сердитий.

- Тоню, я просив коли мене немає в місті, їздити з Толіком. Чому ти знову робиш, що тобі заманеться?

- Я не зробила нічого такого. Ти подарував мені машину для того, щоб вона стояла в гаражі, чи щоб я їздила?

-  Звісно, щоб ти їздила, але у мене була одна вимога, доки я відсутній в місті, їздити з Толіком.

- Я порушила правила, вибач. Я не хочу сваритись в такий день, Марк. - Тоня пригорнулась всім тілом до чоловіка, відчуваючи, як його напружене тіло потрохи розслабляється.

- От, що ти зі мною робиш? Хіба я можу на тебе довго злитись. Але все ж прошу інколи мене таки слухати. Я хвилююсь за тебе. Мені важливо знати, що ти в безпеці.

- Добре. Буду слухатись. - Тоня посміхнулась. "Ох, цей його контроль". - Може вже нарешті подивишся, що я для тебе приготувала?

- З великим задоволенням. 

На картині були зображені чоловік і жінка в обіймах одне одного. Марк одразу упізнав в цих образах себе та Тоню. Йому картина сподобалась, було в ній щось, що притягувало людський погляд. Від картини віяло особливим теплом, вона була наповнена якоюсь атмосферою загадковості.

- Куди повішаємо? Пропоную у спальні, будемо нами милуватись.

- А я бачу її на стіні твого кабінету. Прямо перед твоїм столом, щоб коли ти наступного разу запрацюєшся, дивлячись на неї одразу згадував про мене.

- Хитрунка. Згода, вішаємо у кабінеті. 

Вранці за сніданком, Марк звично пив каву та читав новини, як раптом почув невдоволений крик Антоніни. 

- Марку, поглянь, скільки можна чіпати мої речі? Я ж попереджала, що сама закидуватиму їх в прання. - роздратовано промовила Тоня, побачивши вкотре, що її одяг лежить не на місці. 

- Тоню, не нервуй. Ти господиня в цього домі, хочеш звільни її, якщо це повторюється вже не вперше. - йшлося про нову хатню робітницю, яку найняв Марк. На жаль Ніна Андріївна через стан свого здоров'я змушена була звільнитись, через що Тоня дуже засмутилась. 

- Ага, звільни. Вона стверджує, що ти головний, і вирішувати тобі.

- Мені через 10 хвилин потрібно виходити на роботу, такі справи вирішуй самостійно. Ти ж керуєш власною фірмою, а тут не можеш впоратись з якоюсь гувернанткою. - Марк допив каву, та підвівся з-за столу. - Я вірю в тебе. Як-не-як, а ти моя дружина. Люблю тебе. - додав, виходячи з кухні. 

Антоніна, як й планувала зайнялася дизайном інтер'єрів. До навчання в університет вона не повернулась, натомість пройшла курси дизайну. Марк прийняв її рішення та залюбки допоміг Тоні з відкриттям власної студії. Дівчині подобалась її нова робота, у неї виходило не лише добре керувати іншими, але й самій працювати на результат.