Розділ 11

    Будинок Марка знаходився за містом. З будинків, які розташувались у дружній ряд було зрозуміло, що живуть тут далеко не бідні люди. Своє життя тутешні мешканці ховали за зачиненими величними парканами. Навколо будинків розкинулись сосни, клени, неподалік знаходилось озеро, довкола якого полюбляли бігати місцеві жителі.

Коли відчинились ворота, перед Тонею з’явився, на перший погляд, невеличкий, але доволі симпатичний будинок. Тоня вийшла з автівки та одразу помітила двох охоронців. Марк підійшов до них та привітався, чоловіки між собою щось обговорили, після чого Марк повернувся до Антоніни та запросив її до будинку.

Всередині помешкання виявилось просторо, Тоня відмітила бездоганну чистоту, яка сяяла навкруги. Нічого зайвого, кожна річ стояла на своєму місці. Подекуди на стінах висіли картини, які доповнювали інтер’єр, на деяких поличках стояли книжки. 

- Тоню, познайомся, це Ніна Андріївна, моя, а тепер наша хатня робітниця.

До них вийшла жінка на вигляд шістдесяти років, волосся якої було заплетено у гульку. 

- Ніна Андріївна, це моя Антоніна.

- Рада вас вітати, Антоніно. - жінка привітливо всміхнулась та простягнула дівчині руку.

- Дякую, приємно познайомитись. - Тоні жінка одразу сподобалась. Щось в ній нагадувало її маму. Не лише однакові імена чи зачіска, яку мама теж часто любила робити, якась внутрішня теплота відчувалась у жінці.

Проходили дні, Тоня звикалась з життям у новому домі. Тут були встановлені свої правила, яких слід було дотримуватись. Ранкова пробіжка, обов’язковий сніданок, здорове харчування, відвідування спільних заходів на яких Тоні часто було нудно та не цікаво. До готування Марк не допускав Антоніну, в її обов'язки входило складання списку страв на тиждень, які вони хотіли б скуштувати та інші розпорядження по дому.

Чоловік бачив, що Тоні важко дається адаптація до нового життя, і тому всяко намагався її підтримати. Він був впевнений, що вона невдовзі звикне, і все встане на свої місця.

- Тоню, прокидайся. - Марк спробував поцілувати дівчину у шию, втім Тоня швидко забралась з головою під ковдру.

- Марк, я хочу спати. - невдоволено пробурмотіла дівчина.

- У нас пробіжка. 

- Яка пробіжка, сьогодні вихідний. 

- У спорті немає вихідних. Підіймайся, я чекатиму тебе внизу.

Тоня відкинула в гніві ковдру, та врешті змусила себе злізти з ліжка. Натягнувши на себе спортивний одяг, вона спустилась на перший поверх. 

- Готова? А де радісні емоції? - запитав Марк, пропускаючи Тоню уперед.

- Ти знущаєшся наді мною?! 7 ранку, які емоції, окрім тих, які ти зараз бачиш на моєму обличчі?! 

Марк посміхнувся, з Тонею йому сумно не було. Однак, він знав, що за її норовливим характером ховається маленька дівчинка, яка потребує його захисту та підтримки.

- Наздоганяй! - чоловік побіг вперед.

- Так, звісно. - з нотками сарказму відповіла Антоніна.

За сніданком Тоня виглядала вже значно краще. Нещодавно прийнятий душ, знов повернув її до життя. Ніна Андріївна звично налила каву спершу Маркові, а потім чаю Антоніні. Перші дні Тоня почувалась незручно, вона не могла звикнути до усіх цих сторонніх людей, які часто знаходились навколо, Тоню й досі дратувало, коли інша покоївка чіпала речі без її згоди.

- Які плани на сьогодні? - запитав Марк. 

- Є якісь пропозиції? 

- В мене до обіду заплановані дві онлайн зустрічі, потім можемо поїхати кудись погуляти. 

- Було б чудово. 

Доки Марк працював у своєму кабінеті, Тоня вирішила зателефонувати до Софії. Яким було її здивування, коли вона дізналась, що Софія та Стас тепер зустрічаються. Нічого не розповівши про себе, Тоня попрощалась з подругою та назавжди видалила її номер телефону. Вона не хотіла мати нічого спільного з людиною, яка відтепер пов’язана зі Стасом.

Тоня постукала у кабінет Марка, коли вона увійшла то одразу наштовхнулась на його невдоволений погляд. 

- Я хотіла дещо запитати, вибач, я, мабуть, не вчасно?!

- Тоню, вийди, будь ласка, та зачини з тієї сторони двері. - голос чоловіка прозвучав суворо, через що Тоня аж знітилась. 

Аби трохи заспокоїтись, вона вибігла у сад. Тоня любила це місце. Тут росло багато різноманітних квітів запах, яких відчутно було у повітрі. Навколо були висаджені декоративні кущі та дерева, створюючи тінь та затишок. Між деревами висів гамак, де Тоня полюбляла лежати та насолоджуватись тишею. Вона поринала у власні думки, ховаючись від усього світу. Ось і зараз вона намагалась утекти та заховатись від усіх. Однак, її тишу порушили вже знайомі чоловічі кроки.

- Я знав, що знайду тебе тут. - промовив Марк. З погляду Антоніни йому було зрозуміло, що вона образилась. - Вибач, що розмовляв з тобою в такому тоні. Втім, зрозумій, не дочекавшись дозволу, ти увійшла до мого кабінету. В цей момент у мене був важливий відеозв’язок. Щоб не виникало більше такого, прошу, дотримуватись певних правил.  

- Відколи я сюди переїхала, я лише й чую правила, правила. Я й так стараюсь. Всі ці люди, охоронці, покоївки, садівник, мені важко, я не звикла до такого. - не стримуючи своїх емоцій, Тоня нарешті сказала, те, що її хвилювало.

- Ти звикнеш.

- Ну ось знову. Ти звикнеш, а якщо не звикну?! Звільниш усіх, чи виженеш мене? Бо навіщо тобі така істерична подруга.

Марк взяв обережно Тоню за обличчя та заглянув в її очі. 

- Я люблю тебе, і нікуди не вижену. А те, що звикнеш, знаю точно, бо ж до Ніни Андріївни ти звикла, он і на кухні прижились разом.

- Бо я на ній нічого не роблю, не готую. Ти ж проти.

- Ні, ну ти звісно можеш іноді щось нам приготувати. Але пам’ятай, що ти тут не для того.

- А для чого? - запитала Тоня вже з грайливою усмішкою на обличчі.

- Для інших втіх. Наприклад для кохання, інтелектуальних розмов, сексу…

- Все, досить, я зрозуміла. 

- До речі, пропоную зайнятись останнім. - Марк обережно перекинув Тоню собі на плече та поніс до будинку. Попри крики “відпусти мене” Марк домігся свого, після чого задовольнив потреби обох.