Розділ 5

Продовження. Юність.

    Вранці Тоня прокинулась від якогось шуму, який доносився до неї з коридору їхньої квартири. Вона почула, як батьки про щось голосно сперечалися. Дівчина встала з ліжка та підійшла до дверей. 

- Не смій цього робити! - кричала мама.

- Я цього так не залишу. 

Наступної миті, Тоня почула, як грюкнули вхідні двері. Здогадавшись, що відбувається, вона вибігла у коридор.

- Мамо, куди пішов тато? 

Жінка подивилась на доньку поглядом сповненим жалю. Тоня зрозумівши все без зайвих слів, поспішила одягатися. За декілька хвилин вона вибігла вслід за батьком, втім було вже пізно. Слід його простиг.

Додому Леонід повернувся о півночі. Чоловік виглядав втомленим та геть виснаженим. Тоня чекавши весь час на батька, кинулася до нього. 

- Де ти був? Ти їздив в університет, так? Чого ти мовчиш? Скажи хоча б що-небудь! - не стримувавши своїх емоцій, закричала Тоня. - Ти все їм розповів, так?

- Хтось інший зробив це замість мене. 

- Що? Хто? - в очах Тоні було здивування.

- Не знаю, коли я прийшов в деканат, мені повідомили, що викладач, на ім'я Олексій Богданович більше тут не працює. Хтось доніс начальству про його походеньки. 

Тоня зблідла, ледь втримавшись на ногах, вона кинулась до дверей.

- Ти куди? Я нікуди тебе не відпущу. - Леонід перегородив Тоні дорогу. Чоловік був налаштований серйозно, він не дозволить єдиній доньці зіпсувати своє життя. Антоніна поглянула на батька поглядом сповненого розпачу. - Пробач, доню. Згодом, ти зрозумієш чому я так вчинив. 

Дівчина повернулась у свою кімнату, вона набрала номер Олексія, однак абонемент знаходився поза зоною досягнення. Після ще декількох спроб додзвонитись до коханого, Тоня у відчаї кинула мобільний на ліжко. Проридавши цілу ніч, дівчина зустріла ранок з несамовитим болем на душі. Понад усе на світі, вона хотіла побачити Олексія, дізнатись, як він і що думає тепер робити. Вона знову набрала номер чоловіка, та ситуація залишалась незмінною. Тоня не розуміла чому Олексій не відповідає, можливо вона себе просто накручує, і насправді щось трапилось з його телефоном. “Я повинна його побачити, за будь-яку ціну”. “Батько повинен бути в цей час на роботі, а от як бути з мамою”? Жінка досі ображалась на те, що донька не сказала їй усієї правди про Олексія. Чоловік був одруженим, що для Ніни було не прийнятно.

- Ти куди, зібралась? - позаду прозвучав втомлений мамин голос. Жінка підійшла до доньки. - До нього йдеш?

- Мені потрібно його бачити. - в погляді доньки, Ніна побачила благання, через, що її материнське серце знову стислось від жалю, втім жінка продовжила стояти непорушно. - Мамо, я однаково знайду можливість вибратися звідси, тому що люблю, люблю без тями! 

Ніна, постояла так ще декілька секунд, а потім витягла з кишені старенького халата, ключа від квартири. 

- Мам, дякую. Я туди й назад. Обіцяю.

Тоня помчалася до будинку Олексія. Вона тисла на дзвінок  здавалось цілу вічність, але дівчині ніхто не поспішав відчиняти, вже втративши надію, Тоня зібралась повертатися, аж раптом відчинились сусідські двері, звідки вийшла старенька бабуся. Антоніна кинулась до жінки, вхопившись в неї, немов за рятівну соломинку.

- Ви не знаєте чому ніхто не відчиняє?

- Їх немає. Ольга галасувала цілу ніч, а вранці я бачила, як Олексій з валізою сідав у таксі. Вигнала певно його Ольга, а сама поїхала до своїх батьків. - припустила сусідка. - Жаль, гарна була пара. Хоча можливо ще помиряться. Вона ж вагітна. 

Помітно було, що сусідка, яка потребувала людського спілкування, була налаштована продовжити розмову в той час, як Антоніна почувши правду про вагітність своєї суперниці, готова була ридати й кричати від душевного болю. “Це вона обіцяла народити Олексію двійко хлопчаків та улюбленицю - дівчинку. Вона і ніхто інший”.

Гарячі сльози затуляли шлях. “Чому, за що”? Тоня не помітила, як прийшла до будинку, в якому Олексій винаймав квартиру для їхніх любовних зустрічей. Надія зустрітись з коханим, полишали молоду дівчину, проте обпершись на білосніжну стіну, вона все ж постукала. Двері відчинились, Тоня підняла очі та побачила перед собою Олексія. При вигляді коханого, Тоня усміхнулась, та кинулась до нього, вона готова була вибачити, і змиритись з вагітністю його дружини, лише б бути поруч коханого. Втім наступної миті вона відчула, як Олексій байдуже відштовхнув її від себе. 

- Чого тобі? - в голосі Олексія, Антоніна відчула злість, а в погляді читалась неприязнь, якась навіть байдужість. Тоня хотіла стільки всього запитати у чоловіка, якого продовжувала безумовно кохати, проте, вона не могла вимовити жодного слова. Від хвилювання голос застряг в горлі. Олексій перший порушив тишу, яка запала між ними. - Не стій на порозі, заходь, раз вже прийшла. - Тоня поплелась вслід за чоловіком. Їй хотілось торкнутися до нього, відчути знову тепло та турботу, якою раніше її окутував Олексій. Однак, щойно Антоніна відчула таку прохолоду, що аж зробилось дурно. 

- Я чула тебе звільнили? - нарешті промовила Тоня. - Мені шкода. - вона спробувала підійти до Олексія, але чоловік ступив назад.

- Та невже?! 

- Я не розумію, про що ти, Олексію? - Тоня не могла збагнути чому той хто зізнавався їй в коханні, нині так з нею розмовляє.

- Не прикидайся дурненькою! Ти розповіла про нас своєму батькові, а наступного дня мене попросили звільнити кабінет. - чоловік вилаявся. 

- Чому ти вирішив, що це розповів мій батько? Він запевнив мене, що це зробив хтось інший. - Тоня задумалась, і тихо додала. - Я вірю йому.

- Але ж збирався розповісти! - чоловік кинув злісний погляд на Антоніну. - Насправді, тепер не важливо хто усе розповів. Між нами однаково все скінчено.

Слова кинуті Олексієм боляче обпекли дівочу душу. Вона не хотіла вірити у почуте. Нещодавно у них все було добре, вони будували спільні плани на щасливе майбутнє. Нині в одну мить все змінилось. Перед нею стояв інший чоловік, холодний, відсторонений, готовий прогнати її якомога швидше.