Розділ 2

Юність

     Тоня покружляла перед дзеркалом, милуючись своїм випускним вбранням. Дівчина обрала бальну сукню світло-рожевого кольору. Корсет розшитий кольоровими квітами, підкреслював тонку фігуру дівчини. 

- Доню, ти чарівна. - мати не могла натішитись своєю донькою. Антоніна з роками ставала все красивіша та жіночна. Довкола дівчини постійно крутились різні хлопці, які мріяли завоювати її увагу. Тоня знала, що подобається хлопцям, чим викликала заздрість в інших дівчат. Їй було до вподоби ловити на собі захопливі погляди юнаків і заздрісні погляди однокласниць. 

- Залишились ще зачіска та макіяж. - Тоня зібрала волосся та підняла його догори. 

- Тобі так личить, доню.

- Ну звісно, мам. Я найкраща. 

Ніна посміхнулась. Їхня донька росла впевненою в собі особистістю. Дівчина завжди мала власну думку, яку неодмінно висловлювала без остраху, що подумають та скажуть інші. Через надто самовпевнений характер і пихатість у Тоні не було справжніх подруг, втім дівчина через це зовсім не переймалася. Вона вважала себе “вищою” за своїх однолітків і часто могла дозволити собі зневажливо відгукуватись про інших. Ніні та Леоніду було не до вподоби чути те як озивається про інших їхня донька, однак через свою надмірну батьківську любов, вони багато на що заплющували очі, і часто просто змовчували.

До випускного залишалось кілька днів. Через свою цілеспрямованість та впертість Тоня домоглась позитивного результату у навчанні, а тому успішно зуміла скласти усі шкільні іспити, чим дуже потішила батьків.

- Тоню, дівчинко, ти де? - до квартири увійшов Леонід. - Дивись, що я тобі купив. Чоловік у руках тримав білу коробку. 

- І, що? Невже французькі парфуми?

- Рано тобі ще до парфумів. Ось, візьми, поглянь. - батько нетерпляче простягнув коробку, спостерігаючи за реакцією доньки. 

- Туфлі. А чому на таких низьких підборах? І колір зовсім не підходить до сукні. - невдоволено промовила Антоніна. Батько засмутився, через те, що не зміг догодити своїй єдиній доньці.

- Ех, нічого я не тямлю у цій вашій моді. Завтра підемо й обміняємо на які ти захочеш. 

Наступного дня Антоніна вибрала туфлі про які мріяла. Це були лаковані, високі тонкі підбори, які безумовно личили до випускної сукні. Леонід, поглянувши на ціну не міг змовчати.

- І звідки в тебе ця любов до усього дорогого та модного?!

Антоніна задоволено посміхнулась батькові та новій покупці.

- Жінки - всі такі.

- Не всі, ось поглянь на свою матір. Вона не така. Вона й без тих всіх цяцьок прекрасна в мене. 

- А якби малювалась та одягалась по-модному, то була б ще прекрасніша. Тато, нічого ти в тому не мислиш. 

- Та куди ж мені. - Леонід поцілував доньку у скроню. - Ходімо, а то мама зачекалась, певно вже пиріжків напекла наших з тобою улюблених.

Після випускного балу, Антоніна вступила до університету на юридичний факультет. Вона не була схожа на студенток, більшість з яких, боязко та невпевнено поводились у перші дні свого навчання. Антоніна з високо піднятою головою та розправленими плечима, увійшла до аудиторії, зайнявши перше місце за партою. Вона представилась перед групою й одразу зарекомендувала себе, як лідер, тому, що завжди прагнула бути попереду усіх. Антоніна впевненою ходою крокувала не лише по коридорах університету, але й у житті.

Тоня сиділа на парі та зосереджено слухала лекцію про юридичне право. Їй подобався сам предмет, втім ще більше їй був до вподоби той хто його викладав. Олексій Богданович, чоловік 35 років, середнього зросту та спортивної тілобудови. Його карі очі виблискували життєвою мудрістю. Він здавався спокійним та завжди врівноваженим. Чоловік притягував до себе жіночі погляди. Його обличчя було привабливим, хоча й не з обкладинки журналу. Однак, невидима харизма, якою був наділений чоловік, зачаровувала багатьох жінок.

- Який симпатичний наш викладач. Неможливо відірвати погляд. - проспівала Софія, яка наважилась сісти в перший день свого навчання до гордовитої Антоніни за одну парту. Тоні сусідка по парті подобалась. Дівчина була весела, говірка, не здатна кого-небудь образити. Якщо Тоня поводилась упереджено стосовно інших, то до Софії вона ставилась люб'язно. - Що скажеш, Тоню? Мрія усіх жінок, пра?

- Софіє, годі тобі базікати. А то, он знову будеш просити дати тобі списати конспект, а ще пояснити незрозумілі терміни. І годі тобі так розмовляти. - Софія замовкла і врешті почала записувати тему лекції. Антоніна приклала ручку до своїх губ, вона уважно спостерігала за Олексієм Богдановичем. Його сильні руки та ямочка на підборідді притягували її погляд. Антоніна не соромилась своїх фантазій, в яких вона сміливо вимальовувала сексуальні картини. Нещодавно Тоні виповнилось 18 років, тому вона була сповнена рішучості діяти, а не лише обмежуватися дівочими, нездійсненими мріями. 

- Стасе, відчепись. 

- Тоню, ну скільки можна мене відшивати? - запитав хлопець, сівши біля дівчини після закінчення пари. Дівчина поводилась відсторонено, їй було байдуже на одногрупника, нехай він й був доволі симпатичним і в хлопця були закохані чи не всі першокурсниці. - Подобаєшся ти мені, розумієш? - Стас поклав голову Тоні на плече.

- Ну годі тобі, Стасе. Он скільки дівчат довкола, ні ти вчепився саме в мене. - Антоніна склала книги до сумки та попрямувала до дверей. Хлопець дивився їй услід. Вона пройшла повз Олексія Богдановича, спокусливо покручуючи стегнами. Стас помітив, як їхній викладач поглянув краєм ока на Тоню. Юнак сердито скривився та подумки вилаявся - “сучий син! Старий, а туди ж. А Тонька однаково буде моя!” Наступної миті хлопець швидко підвівся і вийшов з аудиторії.

****************************************************************************************************************************

Тоня розстібнула верхній ґудзик своєї червоної блузи, поправила спідницю, довжина якої підкреслювала стрункість її ніг. Залишившись задоволеною своїм виглядом, вона постукала у двері кабінету. По той бік дверей, прозвучав чоловічий голос.