«О, моя люба, тебе я завжди бачу, закриваючи очі. У тій темряві я бачу тебе
так само чітко, як і сузір’я Пегаса на всипаному зорями небі. Думки про тебе
завжди заповнювали мою затуманену голову. Я зі щастям згадую той час, коли
ми були разом, як гуляли і як просинались холодними ранками. Та чи можу я
інакше? Чи даєш ти мені можливість на щось інше? Ні. Мені залишається
лише писати оду нашому коханню, хоча ми двоє знаємо: це - поема. Я
прославляю і водночас щиро ненавиджу день, коли вперше зустрів тебе…»