Прощання З Минулим

5

Наступні дві години у Петра Івановича пішли на те, щоб визволити колишню дружину з лабетів правосуддя. Зробити це було не надто складно. У поліції не було прямих доказів її винуватості. Посприяли також широкі зв’язки Наталиного батька, який був впливовим бізнесменом в їхній області. Сонце тільки-но почало схилятися до заходу, як автомобіль з жінкою, що билася в істериці, виїхав до обласного центру. Проводжаючи колишню дружину Петро подумав, що її батькам доведеться витратити чимало зусиль, щоб нормалізувати психологічний стан своєї доці. Він же жалкував, що піддавшись неконтрольованому спалаху плотської спокуси не зміг відразу розставити всі точки над “і” у їх стосунках.

Заклопотаний такими думками чоловік не відразу зауважив, що по дорозі на роботу його наче переслідує червона “п’ятірка”. Проте автомобілі марки “Жигулі” були доволі розповсюдженими у їх місті, й надумане переслідування могло виявитися звичайним збігом обставин. “Напевне здалося, – подумав Петро Іванович і вирішив наступні дні відпочити за містом. – Так і параноїком стати недовго.”

Ввечері, повертаючись додому чоловік кілька разів зиркав у дзеркало заднього вигляду. Проте червоного переслідувача видно не було. Заспокоївши свої “розтріпані” нерви Петро поставив свою машину на стоянку і вирушив пішки до будинку де мешкав. Та не встиг чоловік пройти й половини шляху як перед ним мов з під землі виросли потріпані “Жигулі”. Передні дверцята автомобіля широко відкрилися і незнайомий чоловічий голос грубо наказав:

– Залазь в машину!

Чорна зіниця пістолета, що холодно дивився в груди Петра, була вагомим аргументом того, що з виконанням цього наказу не варто баритися. Чоловік упав на сидіння “п’ятірки” й похапцем закрив за собою дверцята. Автомобіль відразу ж рвонув з місця і на шаленій швидкості понісся до околиці міста. За шибками вікон машини замиготіли будинки змушуючи Петра своїм безумним хороводом ціпеніти від жаху.  

З чималими зусиллями трішки справившись з нудотним страхом Петро Іванович нишком зиркнув на свого викрадача. Той був низькорослим здоров’яком з могутньою шиєю і м’язистими руками. Чорне чубате волосся, очі кольору мореного дуба і начорно загоріла, ніби просмолена, шкіра додавали зовнішності незнайомця особливої лиховісності.

– Для чого ви це робите? – врешті-решт наважився промовити Петро.

– Замовкни! – люто гаркнув викрадач. – Скоро про все дізнаєшся, паскудо.

– Хто ви і чому так до мене ставитися? – запитав чоловік підсвідомо догадуючись, що цими розмовами можливо вдасться вгамувати буйство ненависті незнайомця.

Викрадач різнув Петра Івановича гострим мов криця поглядом і вишкіривши зуби в хижій посмішці по-зміїному просичав:

– Хочеш знати хто я і чого від тебе хочу? Гаразд, тоді слухай, падлюко, чим ти завинив перед мною. Я – той у кого ти нещодавно підступно вкрав улюблену дружину і рідного сина. І тепер за своє злодійство ти, мерзотнику, сповна розплатишся зі мною.

У Петра Івановича від цих слів голова пішла обертом. Чоловік миттєво здогадався хто став причиною його недавніх негараздів і бід.

– То ти, Богдан? – висловив своє припущення Петро.

– Так, – знову вишкірився викрадач. – А ти я бачу кмітливий.

– На що ж я тобі? Для чого ти викрав мене? Що збираєшся робити дальше?

– Хочу завершити розпочате раніше. Минулорічної осені мені ледь не вдалося спровадити тебе на той світ. Нічого, тепер у мене все має вийти.

– То це ти здійснив наїзд на мене? – обімлів Петро. Чоловік раптом згадав, що коли поправляв своє здоров’я після аварії і операції в селі, мама говорила йому про повернення з заробітків колишнього коханого Оленки. Правда він нізащо б не подумав, що саме Богдан є причетним до ДТП, яке трапилося з ним.

– Вгадав, – реготнув викрадач, і в цьому сміху було щось нелюдське, демонічне. – Шкода що тоді все пішло не так як хотілося. Зате сьогодні тобі вже так не пощастить.

– Ти вб’єш мене? І що це тобі дасть? Як думаєш приховати сліди свого злочину?

– Елементарно, – вдоволено взявся пояснювати Богдан. – Тут неподалік міста знаходиться закинутий відстійник хімічного заводу. Втоплю тебе в його відходах і всі кінці у воду. За місяць-два хімікати так роз’їдять твій труп, що його навіть рідна мати не впізнає. Сам я поза підозрою, бо офіційно, вже довгий час, знаходжуся на заробітках закордоном. Сьогодні зроблю свою справу і знову гайну на чужину. Повернуся через півроку, коли вляжуться всі пристрасті. Втішу згорьовану вдову. Як і колись, в юності, знову завоюю її серце і навіть одружуся. Стану багатим і шанованим чоловіком. Ти ж бо у нас бізнесмен заможній, і як порядний чоловік напевне вже заповів всі свої статки законній дружині. Думаю, я знайду їм гідне використання.

Викрадач знову зловісно зареготав і Петро збагнув, що молити його про пощаду марна справа. Засліплений перспективою майбутнього багатства такий маніяк обов’язково доведе до кінця задумане. Єдиною можливістю врятувати власне життя була спроба якось звільнитися з рук цього божевільного бузувіра. Та як це зробити? Богдан ні на мить не випускав з рук пістолета, направленого стволом в сторону Петра. Та навіть як би зброї й не було вириватися з автомобіля, що мчав на шаленій швидкості, було б справжнім безумством.

Щастя посміхнулося Петрові аж на околиці міста. Тут дорога робила крутий поворот і щоб в нього “вписатися” Богдан був змушений ”скинути” швидкість і навіть трохи пригальмувати. Одна його рука тримала кермо, друга, з пістолетом, вчепилася в важіль коробки передач. Петро зрозумів, що це його єдиний шанс на порятунок. Не роздумуючи і миті чоловік з силою вдарив викрадача у скроню, одним ривком відчинив дверцята машини і безстрашно вистрибнув із салону. Удар… Різка біль в грудях… І останнє що побачив Петро, перш ніж чорна пелена безпам’ятства опустилась перед його очима, були червоні “Жигулі” які влетівши в кювет, перевернулися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше