1

– То кажете, що навіть і не здогадуєтеся хто міг здійснити на вас наїзд?

Це питання, вже вкотре, почуте від поліцейського слідчого, остаточно доконало Петра Івановича. Його справи й так йшли не найкращим чином, а тут іще оце безрезультатне розслідування. Одні і ті самі запитання, які чоловік чув ледь не щотижня, і на які мусів давати такі ж самі однозначні відповіді. Та сьогодні, за збудженою інтонацією голосу слідчого, чоловік припустив, що стандартна раніше розмова мабуть повернеться в цілком нове русло.  

– Ні, не знаю! А чого це ви вирішили, що той наїзд був невипадковим?

Міліцейський капітан вдоволено хмикнув і глухим голосом пробубонів:

– Знайшлися свідки, які кажуть, що червоні “Жигулі”, які вас збили довгенько стояли неподалік місця де трапилося ДТП. Можна припустити, що чекали саме на вас. З цього висновку і випливло запитання: Хто ж міг хотіти вашої смерті?

Петро Іванович замислився. Він був успішним бізнесменом і відомим громадським діячем. Всяких конкурентів та недоброзичливців мав чимало. Проте навряд чи хоч хтось із них був здатен на такий злочин. Вбивство людини непроста справа. Якщо ти не психічнохворий маніяк то наважитися вкоротити віку іншому, ой, як нелегко. Мабуть для здійснення цього злочину потрібно мати вельми серйозні спонукальні причини, або ж знаходитися на грані емоційного зриву, бути в стані афекту.

Раптом у чоловіка перехопило подих від одного припущення. Він, несподівано для себе, збагнув, що здогадується, хто ж міг так гаряче прагнути його передчасної загибелі. Колишня дружина Петра Івановича Наталя в поривах лютого гніву була здатна ще й не на такі “подвиги”. Вони не жили разом з тих пір як чоловік “застукав” дружину в обіймах іншого. Та вже ось більше півроку Наталя чомусь наполегливо, проте безуспішно, намагалася повернути прихильність свого колишнього чоловіка. Для чого вона це робила Петро Іванович не міг зрозуміти і по-сьогоднішній день, як і не міг пояснити собі того ледь контрольованого гніву й злості з якими жінка зустрічала його чергову відмову відродити їх подальші близькі стосунки.

– Щось цікаве прийшло на думку? – вдавано-байдужим тоном поцікавився слідчий.

Чоловік важко зітхнув, на мить задумався, а потім повільно, ретельно підбираючи кожне слово, коротко вимовив:

– В мене щойно з’явилося одне неймовірне припущення.

– Яке? – міліцейський капітан від цікавості витягнув шию наче гусак.

– Це звісно повне безглуздя, але можливо моєї смерті могла хотіти моя колишня дружина.

– Чому? – очі у слідчого збуджено заблищали, наче у кота, за мить до того, як той впіймає давноочікувану мишу.

Петро Іванович знову важко зітхнув і потупивши погляд сказав:

– Останні півроку вона буквально не дає мені спокою. Ледь не щодень тероризує телефонними дзвінками. Хоче щоб я повернувся до неї.  

– А які були причини вашого розлучення? – безтактна настирливість капітана здавалося не мала меж.

Чоловік невдоволено зиркнув на міліціонера і роздратовано кинув:

– А це має таке велике значення? Я застав її у ліжку з іншим.

– Тепер у вас друга дружина? – не вгамовувався слідчий.

– Так, – сердито буркнув Петро Іванович і відразу ж в’їдливо поцікавився. – А яке це має значення?

Капітан це запитання пропустив повз вуха з чіпкістю павука продовжуючи плести тенета допиту потерпілого:

– То ви вважаєте, що саме колишня дружина і здійснила на вас наїзд?

– Нічого такого я не вважаю, – “вибухнув” чоловік. – Ви запитували, хто міг би мати причини заподіяти мені шкоду, і я вам відповів. Останнього разу коли ми розмовляли, Наталя була просто оскаженіла від люті. Кричала, що коли я не буду її, то не дістанусь більше нікому. Не думаю, що вона здатна на такий вчинок, але нічого путнього мені на жаль більше в голову не приходить.

– Гаразд, Петре Івановичу, – примирливо пробубнів міліціонер подаючи руку для прощання. – Перевіримо і цю версію. Вибачайте, що потурбував. Якщо з’явиться щось нове в розслідуванні, ми обов’язково вас повідомимо.