Глава 13. Бар "Самотній Карлик"

— Летіти! Вперед, до зірок! Per Aspera ad Astra! — Голосно промовив доктор Джексон із стаканом коньяку в руці.

Вони сиділи в барі "Самотній Карлик" всю ніч, до самого ранку перед відльотом. Це була давня традиція астронавтів із поселення Вега. Дванадцять астронавтів місії "Аврора", їхні найближчі родичі, а також доктор Джексон, як душа колективу та ідейний натхненник місії. Біля Ануара сиділи Олександр та Кірті, друзі, в квартирі яких він зупинився на остані кілька днів.

— Це щось не на Лінгва Сол, докторе. Перекладіть нам, простим селянам! — Аліса Кейта усміхнулася доктору.

Олександр про щось намагався з нею перед цим поговорити, і вона таким чином позбулася потреби вести із другом Ануара діалог. Весь вечір Олександр намагався запросити астронавта прогулятися до вітрин центрів розваг Веста-Сіті, а Кірті постійно блимала очима на нього, сидячи поруч із Ануаром.

— Оу, так, звичайно. — професор Юнь встрепенувся від своєї задумчивості, та повернувся до астронавтів. — Бачите, молода пані, це латинь, яка колись була універсальною мовою для спілкування між людьми із різних країн. Так само, як зараз Лінгва Сол. Цей вислів означає "Через терни до зірок". Ці слова приписуються древньоримському філософу Сенеці, наставнику імператора Нерона. Він все життя намагався свїми міркування зрозуміти природу Всесвіту, та придумати, як прокласти людству дорогу вперед. Та коли його учень, божевільний імператор, віддав у своєму безумстві своєму вчителю наказ померти, той змушений був підкоритися. Сенека вбив себе, проте пам'ять про нього, про його мрії про братство всього людства, живуть з нами.

Стіл затих, усі присутні почали прислухатися до старого професора.

— Цей вислів, це пам'ять про те, що коли небудь людство буде вільне вибирати саме свою стежку до зірок. А не підкорятися жорстоким тиранам, що намагаються диктувати йому свою волю. — Тихо видихнув професор, та надпив сік із свого стакану.

Бар був затишним місцем, де астронавти, а також їхні рідні та друзі, могли відпочити та поспілкуватися, випити трохи алкоголю, або заспівати свої пісні про мандри далекими зірками.

Капітан підвелася, і обвівши своїм стальним поглядом присутніх, зупинила погляд на Ануарові.

— Іще один із членів екіпажу "Аврора" не сказав тост. — Вона коротко усміхнулася. — Пане Ануар, прошу до слова.

Ануар підвівся, та простягнув руку із стаканом апельсинового соку. Та тут раптово, глянувши на свою руку, він помітив зелений вогник на окраїні дисплею свого наручного годинника. "Невже, це вона? Вона вирішила мені написати? Вперше, за ці всі дні?".

— Вибачте, я маю відійти. — Він звернувся до присутніх.

— Он як, навіть тост не скажеш? А як же...

Та він не чув заперечень Аліси. Миттю пробігши мимо стола, він підбіг до виходу із бару. Декілька старших чоловіків при виході намагалися визначити, до кого на квартиру вони мали їхати далі, щоб продовжити п'янку. Одна жінка зайшла, щоб знайти свою подругу. Після того, як Ануар вийшов на тротуар вулиці, він чуть не врізався постать чоловіка в костюмі, що стояв при вході, неначе зважаючи, чи заходити, чи ні.

— Оу, вибачте. — Сказав Ануар, тримаючи годинник в руках.

— Та нічого, пане Забровський. Я якраз збирався йти звідси всерівно. — Промовив низький голос пана Кітано.

Ануар встав, як вкопаний, та витріщив очі прямо на обличчя постатті. Так, це був Кітано, один із найвпливовіших людей Вести, тут, на тротуарі, біля входу в старий, обшарпаний бар.

— Еммм. Доброго дня. — Тільки і спромігся видавити із себе Ануар.

— Доброго. — Відповів Кітано. — Бачу, ви відпочиваєте разом із вашою командою.

— Емм. Так.

— Добре. Дуже добре. Знайомтеся з ними. Це вам потрібно. Насолоджуйтеся останнім днем на Весті.

— Ем. Дякую.

Ануар переводив погляд із свого годинника на Кітано, та назад на годинник. На краю дисплею наручного годинника все іще блимала зелена цятка. "Повідомлення від Вікторії. Останнє, яке я прочитаю в цьому житті."

— Думаєте, все так просто! — Раптово випалив Кітано. Запал в його голосі, зазвичай такому спокійному, здивував Ануара. — Взяли і полетіли. Я знаю, в яку гру ви граєте, і знаю, що ви запланували. Ви, та ваша... Словом, я хотів попрощатися із екіпажом, та, думаю, це зайве. Сподіваюсь, я вас більше ніколи не побачу.

Кітано розвернувся на каблуках свої черевиків, та пішов в сторону нічного Веста-Сіті. Більше Ануар його ніколи не бачив.

Ануар розвернувся, та подивився довкола. Нічний центр Веста-Сіті, вогники барів та ресторанів, по мощеній вуличці ходили не зовсім тверезі молоді студенти. Далі по вулиці Ануар бачив вітрини розважального центру. Червоне світло освітлювало вулицю, там здається хтось повільно танцював. Декілька молодих хлопців на вулиці під вітриною уважно дивилися за фігурою в червоному світлі.

"Я маю подивитися повідомлення на годиннику" вирішив про себе Ануар

— Ехх, я буду сумувати за цією вулицею. — Раптово прозвучав голос Коліна за спиною Ануара. Ануар повернувся, та побачив психолога екіпажу. — Особливо за ось тими вітринами. Скільки я там стояв, та знайомився із цікавими молодими особами. Знаєте, Ануар, мене навіть якось запросили в клуб "Жорж Санд", коли я стояв під його вітринами. Саме так, самий передовий клуб Веста-Сіті, повний найкрасивіших молодих людей. Ох, ніколи не забуду, там таке було...

— Лиши його, Коліне, він не хоче чути від тебе про твої жалюгідні походеньки та спроби десь швидко розважитися вночі. — Аліса підійшла до них. Всі вони уже були в комбінезонах місії "Аврора", готові до відльоту, так само, як і Ануар. Решта учасників місії та їхні провожаючі також висипали із бару.

— Тепер, до трамвайної зупинки. — Голосно мовив доктор Джексон. — Прошу, пане капітан, ви вперед.

— Ануаре, не візьмеш мене за руку, поки ми йдемо до трамваю? — мовила до нього Аліса. Іда та Нонді стояли поруч, уже тримаючись за руки. — Це така традиція у старих астронавтів перед відльотом, що збираються провести багато років в місії разом. Побудова відносин між побратимами, які мають довіряти один одному своє життя. Спосіб зблизитися, та відчути підтримку один одного, це надзвичайно важливо для командотворення.