Глава 8. Сигнальна ракета

Після ранкової медитації, Ануар вмився в півсфері з водою, що стояла в куті його кімнати, та вийшов в коридор. Тут же на нього налетів, чуть не збивши з ніг, Ватсон.

— Кгхаххх. А... Слово... Метр!

В клюві він тримав довгу чорну палку. Ануар звернув увагу, що вона була довшою за метр, але тут до нього нарешті дойшло. "Телепень, він показує свою систему виміру! Без цього ми не зможемо разом із ним просунутися далі. Ми не зможемо порозумітися, та врятувати мій екіпаж."

Вони разом пройшли до кімнати Ануара, де астронавт активував дисплей на рукаві свого скафандру. Він почав записувати, паралельно обчислюючи та переводячи із системи відліку Омеги Лева в систему людей, та назад. Ватсон тим часо намагався розпитувати його про його подорож зірками.

— Ми летіли дев'ятнадцять років в нашій системі відліку, вдома, в Сонячній системі, тим часом пройшло тридцять років. Коли ... якби я коли-небудь вернувся, там уже пройшло б шістдесят років ....

— Коли? Якби? Я не розуміти...

— Нууу, в майбутньому, повернення назад!

— Не розуміти...

— А чому він має тебе розуміти. Ви освоїли виміри відстані, та не часу. — голос Вікторії йшов із іншої каюти. Вона вийшла в коридор, та підійшла до них. Ануар уже давно не бачив свою галюцинацію, та сподівався, що вона вже пройшла, після ночі хорошого сну.

"Очевидно, в мене серйозні пошкодження... Чи це травма голови, чи кріопротектори серйозно пошкодили мої синапси. Так просто це не пройде."

Прибулець далі постійно показував Ануару різні прилади в своєму житлі для того, щоб поглибити свій словник. Після кількох циліндрів із дивною рідиною, призначення яких Ануар так і не зміг зрозуміти, Ватсон тицьнув йому в руки металічну клему, похожу по формі та розмірах на капідастр для гри на аккустичній гітарі.

— Що це... — тільки встиг вимовити Ануар, як сильний потік струму вдарив його, пройшовши по всьому тілу і до самих ніг. Молодий чоловік випрямився, скрутився, та впав на підлогу від болю, кинувши клеми в сторону. — Ааай та щоб тебе взяли...

— Погано! Погано погано, не знати що ....

"Очевидно, у них інший опір тіла" — подумав про себе Ануар, підводячись із підлоги. Він повернувся до Ватсона, та подумав, що було б добре іще вивчити слово "пробач".

Потім Ватсон дістав звідкись із свого комбінезона декілька маленьких капсул. Одну із них він протягнув Ануару.

— Що це? — тільки промовив Ануар, відкриваючи капсулу. Різкий запах раптово вдарив Ануару в ніс, він відчув сильну біль в голові. Серце шалено заколотило в грудях.

"Та він точно хоче мене вбити!" — подумав Ануар, закривши капсулу, та віддавши її назад в лапи істоти.

В решті решт, через якийсь час, Ватсон приніс декілька невеликих кульок із отворами, в яких було щось похоже на лінзи. Поставивши одну із них на стіл, він нажав щось на ній, відійшов до Ануара, який стояв біля ілюмінатора. Молодий чоловік тим часом дивився крізь ілюмінатор. На мить йому здалося, неначе він знову побачив якусь тінь за дальніми засніженими пагорбами. "Те саме було, коли я приземлився на планету, та тільки виглянув із рубки Б через ілюмінатор, вперше глянувши на цю планету" — думав Ануар. "Але ж у мене галюцинації. Пошкодження головного мозку... Краще про це не знати Ватсону."

Ватсон показав свою дошку Ануару, і той побачив на ній себе самого поруч із Ватсоном. Куля дивилася на них із стола, і транслювала зображення прямо на дошку прибульця. "Відеокамера" — вирішив про себе Ануар. Тут Ватсон провів маленьку точку зверху дошки вправо, та Ануар побачив, як на зображенні Ватсон вдійшов із дошкою, йдучи вперед спиною, до столу, а Ануар повернувся обличчям до ілюмінатора. "Запис подій, та відтворення. Зручна річ" — Ануар і сам почав пальцем дьоргати точку, аж тут до нього раптово прийшла ідея.

— Чудово! — викликнув він. — Я зможу пояснити концепції, пов'язані із часом, і ми зможемо співставити наші системи відліку!

— Молодець, — усміхнулась йому Вікторія. Вона лежала в розкішній чорній сукні на столі, за камерою, там де насправді, не в хворій голові Ануара, була куча інших приладів Ватсона.

Ануар засік хвилину на годиннику дисплею на своєму скафандрі, та провів повзунком по дошці Ватсона на хвилину назад, туди, коли він тільки почав відлік.

— Хвилина, — і він багатозначно подивився на прибульця.

— Хвилина! — відгукнувся Ватсон, та продовжив. — Хвилина добре!

Тут Ануар провів повзунком назад, на хвилину вперед. Ватсон раптово заговорив.

— Хвилина погано!

— Чому ж погано? Не погано! Добре! Чи ти чогось не розумієш?

Ватсон взяв дошку із рук чоловіка в свої кігті, та клювом почав переводити повзунок. Одночасно із цим він говорив. Благо, як виявив для себе Ануар, Ватсон абсолютно не задіював клюва чи язика при своїй розмові, всі звуки, судячи з усього, формувалися м'язами його шиї при активних скороченнях.

— Дві хвилина добре, — Ватсон перевів клювом повзунок на дві хвилини назад. — Хвилина погано, — він повів повзунком вперед. — П'ять хвилин добре, — і він точно відміряв п'ять хвилин назад, наскільки це міг співставити Ануар. — Три хвилина погано, — і він повів на три хвилини вперед.

— От тепер уже я ні дідька не розумію! — Ануар схопився за голову. "Можливо, пошкодження голови прогресує, і я уже не можу адекватно сприймати інформацію, яку мені намагається передати інше розумне створіння із далеких зірок." Ануар понурився, та опустив голову. "Якщо я не зможу зрозуміти цю істоту, та зробити так, щоб вона зрозуміла мене, я не зможу врятувати екіпаж мого корабля. І я не зможу вийти на загадку сигналу..."

— Не впадай у відчай, любий. — Кинула йому Вікторія із стола. Вона дивилася прямо на нього, лежачи на боці, та підперши голову тонкими руками. Ануар раптово згадав, що саме в цій сукні вона прийшла на побачення тоді, багато років тому, в іншому житті, на Весті. Вони весь вечір гуляли по ресторанах центру Веста-сіті, а під кінець відправилися до нього додому, до квартири біля парку. Ближче до ночі ця розкішна сукня вже лежала десь на підлозі біля його ліжка. — Що для нього добре і погано, те для тебе має бути чимось іншим. А можливо, і не настільки вже іншим. Хіба ти не відчуваєш приємних почуттів, коли згадуєш про минуле...