Глава 7. Космічне містечко.

— У нас іще стільки роботи! — Голосно вигукнув старший прораб Консорціуму, що стояв посеред площадки перед випробувальним центром. — Корабель не відправиться раніше першого грудня цього року, це точно. Там іще ставити кріокамери, перезапускати систему охолодження, проводити модульне та інтегроване тестування компонент.

Ануар стояв із пляшкою води на площадці, вкритій бетонними плитами. Він слухав, як професор Юнь із інституту контактології сперечався з старшим прорабом із-за сроків початку експедиції до Глізе 408. Поруч стояв доктор Джексон, за ним стояли іще декількатмолодих атсронавтів, майбутніх претендентів на місце в екіпажі майбутньої місії, найважливішої місії людства до зірок в цьому столітті.

— Послухайте мене будь-ласка. Я розумію, що це не ваша сфера інтересів, проте це надзвичайно важливо. Сигнал почав затухати! Розумієте? Два дні тому! І сьогодні зранку він зменшив в тональності аж на цілих половину відсотка! Розумні істоти, що уже роками відправляли цей сигнал, буквально на днях почали призупиняти його. Ну, звичайно, не на днях, — професор повів руками. На ньому були ті ж окуляри, з під яких він дивився на Ануара, коли той разом зі своєю дівчиною голосно розсміялися на його лекції в обсерваторії Веста-Сіті. — Це відбулося двадцять один рік тому. Ми тільки зараз це побачили, гравітаційні хвилі рухаються зі швидкістю світла, і між нами та Глізе 408 двадцять один світловий рік.

Професор перевів подих, та почав знову, активно жестикулюючи перед старшим прорабом.

— Це дуже погано. Щоб не відбувалося, але цей сигнал, судячи з усього, йшов століттями. 36 Змієносця знали за нього, іще коли на старій Землі люди не знали, що існує Америка. Розумні істоти з цієї зірки передавали його століттями. І якщо вони зараз почали переставати, то це може бути дуже поганими новинами. Можливо, це кінець їхньої цивілізації! Останні дні, і нам потрібно встигнути відвідати їхній світ, поки вони не відійшли в небуття!

Ануар знав за це. Раптове повідомлення, що пронеслося по всіх університетських месенджерах того ранку. Він в той ранок підстрибнув із дивану, неначе навіжений, і побіг до університетського інтерферометра, щоб самому переконатися в цьому. І так, він спав на дивані уже декілька ночей. Від тоді, як він зголосився брати участь у конкурсі на позицію в екіпажу корабля "Аврора", що дуже не радувало Вікторію.

Прораб втомлено повів головою.

— Іще раз, пане професоре. Пересовувати терміни, це ризик. Но знаєте що, так уже і бути. Скоро у нас засідання секції Консорціуму в космічному містечку Веги. Переважно будуть ті, хто працює над проєктом "Аврора". Я проголосую за те, що посунути на місяць ближче, щоб вам угодити. Але за всю секцію нічого сказати не можу, там більше сотні людей.

— Але ж вони вас слухають, ви важлива поважна людина серед колективу космічного містечка. — професор не затихав.

Ануар перевів погляд від двох чоловіків в сторону, та побачив доктора Джексона. Той спокійно і з усмішкою спостерігав за суперечкою. Помітивши погляд Ануара, він підмигнув молодому науковцю.

— Але я не капітан. Кожен в цьому містечку спеціаліст в своїй справі. Тестувальники нагадають за недостатнє модульне тестування, реакторщики нагадають за те, що ми іще не підібрали магнітний тор. Я не можу їм сказати "працюйте більше", всі вже і так з ніг падають. А пан Кітано, перший секретар офісу Консорціуму Вести, мене взагалі протушкує і з'їсть за такі заяви. І так, я ж не думаю, що ви захочете полетіти на недостатньо відтестованому кораблі, професоре.

Професор Юнь принишк, та повів плечима.

— Ну... Не те щоб це я кудись летів. Полетять молоді і талановиті астронавти, а я вього-навсього старий професор контактології. Це молодим летіти до зірок, попадати в неймовірні пригоди, а потім вертатися сюди. І розповідати потім в барі про свої подорожі іншим молодим людям, щоб отримувати, скажемо так, просування на полі любовного бою. — І він усміхнувся.

— А, зачекайте, професоре. — голос доктора Джексона зі сторони кандидатів раптово стрепенув старого професора. — Якраз про це я з вами і хотів поговорити. Бачите, я тут переговорив із комісією по відбору, і підсунув їм ваше резюме. І хоча, мушу визнати, вони трохи повернули носом глянувши на секцію фізичних характеристик, проте секція з науковими заслугами в сфері контактології, просто викликала... Фурор, іншого слова я не можу підібрати.

Професор Юнь повернувся в сторону доктора, та відкрив рот, підбираючи слова.

— Ви... підсунули резюме... фурор?

— Так, так, саме це слово! Звичайно ж, має бути офіційна процедура, розглянуть інших кандидатів. Проте, щось мені підсказує, що у вас є всі шанси.

— Але ж... Мені сто двадцять вісім років. І я ніколи не покидав Вести. Ну, один раз літав на Місяць, до сестри...

— А значить, у вас є всі шанси стати стовісімдесятвосьмилітнім по прильоту! Звичайно ж, в офіційних записах, біологічно вам буде всього плюс декілька років. Ну а те, що особливо ніколи в космосі не літали, так що ж, все буває в перший раз!

Професор дивився на Джексона, потім перевів погляд кудись в сторону.

— Вирішувати вам. Але, послухайте, такого більше не буде. І ви самі бачите, що відбувається із сигналом. Щоб це не було, нам потрібно, щоб там був найкращий спеціаліст, щоб визначити причину затухання сигналу. Ну, і, можливо, причину затухання їхньої цивілізації, якщо це також відбувається. — продовжив доктор. — Ну давайте, погоджуйтеся. Ну і так, я так розумію, у вашій молодості бувало ж таке, що у барі ви намагалися познайомитися з молодою особою. Тільки щоб потім програти молодому астронавту, оскільки астронавти, бачите, куди цікавіші за науковців з їхніми незрозумілими формулами та словами. А це шанс утерти носа цим усім проходимцям, що дивилися на вас звисока!

Професор дивився кудись в сторону, поверх голів присутніх кандидатів та прораба Консорціуму. Ануар впізнав цей погляд. Він був впевнений, що саме так і самй виглядає зі сторони, коли думає про далеку Глізе 408. Саме так він напевно виглядав там, біля озера, коли вперше прочитав повідомлення.