Глава 6. Частота.

Ануар відкрив очі. Він все іще лежав на столі, темна стеля лабораторії Ватсона ставала потрохи світлішою.

— Тільки я тоді не це сказав.

— Про що ти? — відгукнулася Вікторія.

— Ти знаєш, про що я. Ти знаєш, про що я думаю, та що мені сниться. — Ануар повільно підвівся, в цей раз не задівши головою прожектор. — Я не це відповів доктору Джексону тоді, в тому злополучному трамвайчику на південному маршруті. А мав би. Мав би сказати саме це ...

Ватсон відкрив кігтями ілюмінатор, заскочив всередину, і голосно проскреготів "Дуже добре!"

Наступний ранок пройшов в спробах Ватсона повторювати все більше слів стандартної мови людей Сонячної системи, Лінгва Сол. Прибулець засвоював переважно математичні терміни, такі як "експонента", "диференціал" та "градієнт", та жонглював ними, будуючи речення на мові Ануара, які були більше похожі на математичні формули, ніж на спробу комунікації.

— Синус зв'язок рокзлад композиція частота частка сто десять. Число не число не розклад хвиля сигнал! — викряхтів Ватсон, дивлячись на Ануара.

Молодий астронавт глибоко видихнув повітря, та опустив голову на груди. Вони вже годину намагалися поговорити. Ватсон все продовжував нести нісенітницю, в той час як Ануар намагався приветси розмову в русло, щоб нарешті вийти на речення назразок "Де мій скафандр та рація" або "як я можу пошвидше знайти членів своєї експедиції, поки вони не задихнулися без кисню?"

— Синус косинус зміна градієнт комбінація. Багато комбінація розклад, не число не, не розшифрування не, переміна крива переміна не результат не, не інформація не. Напрямок стріла зірка червоний від два зірка жовтий результат! — знову прокрехтів Ватсон, блимнувши чорними очима на Ануара.

— Гаразд, іще раз... — Ануар вдесяте підвів руки догори, намагаючись пояснити про свій скафандр та рацію на ньому. — Ти ж зрозумів про повітря! Вісім вісім, молекула кисню, кисень! Далі, мені ним потрібно дихати на поверхні планети, так? Інакше погано, Ануар смерть, так? Так ось, цей пристрій, це скафандр, який ти зняв з мене та десь заховав, зрозумів? А там рація! Зв'язок з моїми людьми, я маю знайти їх, поки вони іще живі, та не задихнулися! Ферштехн?

Ануар знову взяв до руки дошку Ватсона, та показав на ній схематичний малюнок скафандра. Проте Ватсон знову подивився на цей малюнок, та знову блимнув чорними очима. "Очевидно, із мене паршивий художник. Але, що іще паршивіше, як виявилося, із мене іще паршивіший контактолог. Професоре Юнь, де ви, коли ви так потрібні мені!?" — в розпачі Ануар подивився в сторону ілюмінатора.

В приміщенні він нікого не бачив зараз, окрім себе та інопланетянина. Галюцинація десь зникла, поки астронавт намагався пояснити концепцію рації. "Що ж, це на краще, вона тільки відволікала мене" — думав Ануар.

Ватсон провів кігтистими пальцями перед лицем Ануара, та голосно клацнув клювом. Ануару від цього стало дуже сильно не по собі. "Він мене може вскрити цими кігтями, навіть не прикладаючи зайвих зусиль. Сподіваюсь, він все-таки цивілізована особа, член Великої Сфери. Судячи з усього, він намагається вивчити мою мову та поспілкуватися зі мною про щось. Але він не використав іще ні одного із стандартних шифрів Сфери. Можливо, він все-таки якийсь напів-розумний хижак, один із тих, про яких розповідав доктор Джексон. Намагається взнати про мене більше, випитати інформацію, де мій корабель та екіпаж, яким також можна поласувати, якщо моє м'ясо швидко закінчиться..."

Напів-динозавр іще раз клацнув клювом, розвернувся на своїх кігтистих лапах, та вийшов за круглі двері. Ануар деякий час просидів в кімнаті, розмірковуючи над своїм тяжким становищем.

— А перший контакт, це надзвичайно складно. Хто би міг подумати! — він говорив саркастично до самого себе в порожній кімнаті. — Ну звичайно ж, телепню, це тяжко. Мільйони років еволюції йшли своїм ходом на двох далеких планетах, абсолютно паралельно, без будь-яких контактів. Ніякої спільної культури, спільних концепцій, нічого, за що можна було б схопитися. Так, тільки математика, і більше нічого. Нам більше просто не знайти спільної мови.

Ануар пройшов до вікна, розвів руками, та продовжив говорити сам із собою

— Коли європейці припливали до нового світу, чи до австралії, на початку ери географічних відкриттів, вони побачили людей, похожих на себе. Людей, що народжувалися так само, як вони, ходили під тим же сонцем. Займалися сексом так само, як європейці, і навіть займалися цим із самими європейцями. Заводили дітей, старіли. Їли їжу, яку могли їсти і європейці. Навіть не маючи спільної історії, вони могли зрозуміти один одного, бо були продуктом того ж світу, тієї ж еволюції. Ми ж з ними... — Ануар подивився в сторону дверей. — Ми занадто різні... Я можу поговорити тільки сам із собою, неначе божевільний. Гірше, ніж божевільний, навіть моя галюцинація, продукт травми голови та передозування кріопротекторами, не хоче зі мною говорити! Який же я жалюгідний!

Він викрикнув останні слова з особливою біллю, дивлячись на порожню кімнату зі столом посередині. "Так, це потрібно закінчувати. Я точно втрачаю глузд" — подумав Ануар — "Потрібно перевірити, чи ці двері закриті, і чи можу я сам пройтися та подивитися, що тут і до чого."

Ануар рішуче пройшов до дверей, відчинив їх, та опинився серед круглого коридору. Декілька таких же круглих дверей були справа та зліва коридору. В кінці були двері з ілюмінатором, за яким виднілася крижана пустеля. Видно, це був вихід із житла Ватсона.

Ануар пройшовся по коридору, заглядуючи в різні приміщення. В одному була гора із дивних коробок та пакетів з чимось сірим. Заглянувши в інші, Ануар побачив простору кімнату, в кінці якої була залізна перекладина під самою стелею. Зрештою Ануар підійшов до кінця коридору, та виглнув на крижану пустелю. Йому знову на мить здалося, що десь за крижаними валунами промайнула тінь. "Що ж, в мене все іще сенсорні галюцинації. Хоча б стабільність, це краще, ніж погіршення стану, хоч щось хороше..." — невесело подумав астронавт.