Глава 4. Двадцять два та три.

Ануар прокинувся, різко підвівся, та знову стукнув головою об прожектор біля стелі. Приміщення знову заповнювало лагідне, голубувате світло. Ануар примружив очі від болю, та ліг назад на стіл.

"Я їхав в трамваї, прямо як тоді... Як тоді, коли я вперше почув про цю місію, на якій я застряг на все життя". Ануар знову вернувся думками до того трамваю.

— Проте Вікторії не було зі мною в трамваї. І ці чорні очі...

— Не завжди ж мені бути з тобою, — промовив жіночий голос поруч з ним.

Мурашки побігли по спині Ануара. Він далі тримав очі закритими, не наважуючись глянути на те, що було перед ним.

Що б це не було, нічого хорошого це не значило, вирішив Ануар.

Якщо перед ним стоїть Глізеанець, який якимось чином зміг за ніч екстраполювати кілька математичних формул на мові людей до повноцінної розмовної мови, та тепер може комунікувати цілими реченнями, то це, звичайно ж, справжнє диво. Це означало б по-справжньому моторошний рівень інтелекту істоти. Рівень інтелекту, по-справжньому без аналогів в цій галактиці. Проте Ануар дуже сумнівався в цій версії.

Інша ж версія була куди менш привабливою, думав Ануар. Пошкодження головного мозку, та невчасне надання медичної допомоги, та і до того ж, неадекватний її рівень до анатомічних вимог людини. Це все означало, що він швидко втрачає когнітивні здібності.

— Зникни, будь-ласка, згинь! — промовив Ануар крізь стисненні зуби. Він знову відчував біль в лобі.

— Це так ти вітаєш того, кого не бачив дев'ятнадцять років...

Що ж, друга версія виявилась правдивою, остаточно. Ануар поволі відкрив очі та подивився на примару з минулого життя.

Вікторія присіла на край стола, та замріяно, із сумом, дивилася на нього. Її довге, пряме чорне волосся спадало на червону блузку.

— Тобі здорово перепало, — тихо промовила галюцинація біля нього. — Навіть не розповідай, дай вгадаю. Вирішив зголоситися в посадкову експедицію! Дурненький, ти ж нічого не знаєш про це, в тебе немає відповідного тренування. Напевно, спіткнувся об ступеньки модуля, та вдарився головую об каміння. Ну нічого, де тут медпункт поряд.

Крізь біль в голові Ануар почав швидко думати над тим, що відбувалося навпроти нього. "Що ж, Ануаре, це все. Приїхали. Потрібно було летіти в експедицію на шістдесят років, щоб просто-напросто рострощити собі голову, і втратити будь-який здоровий глузд... Але чому це відбувається? Чому я бачу галюцинації..."

Ануар спробував підвестися із стола. Галюцинація мовчки спостерігала за ним.

"Так, перш за все, потрібно переконатися точно, на всі сто відсотків, що це галюцинація. Веста та Консорціум могли відправити другу експедицію слідом, хай би як це неймовірно не звучало. І, хай би як це неймовірно не звучало, вона могла..."

Ануар почав пробувати згадати методики перевірки реальності, яким його навчали в космічно містечку, на тренуваннях. Поклавши один палець на очне яблуко, він трохи нажав. Яскраво освітлена лабораторія, складне та незрозуміле інопланетне обладнання, ілюмінатор із темрявою інопланетної ночі за ним, все це на мить роздвоїлося, дві картинки розійшлися, закружили на секунду довкола. Тільки не вона. Галюцинація продовжувала стояти посеред роздвоєнного світу Ануара, в самому центрі його сприйняттів, одна та не роздвоєна, та загадково усміхатися. Ануар забрав палець. "Я однозначно не бачу її своїми очами. Вона в моїй голові, плід моєї уяви."

"Так, переконався. Тепер потрібно визначити причину галюцинації. Окрім гравми голови... Ніяких речовин, що здатні змінювати сприйняття, я не вживав... Кріосон! Чого там тільки в коктейль із кріопротекторів не пічкають. І я був в кріосні дев'ятнадцять років відносного часу польоту корабля. Програма мала мене розбутити в середині польоту, щоб попрацювати разом з Алісою Кейтою та Нонді Кхама, проте цього чомусь не сталося. Іще раз я мав встати біля коричневих карликів, на підльоті до системи Глізе 408. І тоді також я проспав. Щось відбулося із програмою, я проспав всі дев'ятнадцять років, а це надзвичайно небезпечно для організму. В мене має бути тяжке отруєння кріопротекторами... Але і травма голови не допомогла, це очевидно..."

Він іще раз подивився на галюцинацію. "Може бути іще один варіант... Монстри, хижаки, про яких розповідають старі астронавти, про яких ходять чутки... Що, якщо вони можуть проникати в свідомість, викликати це... Вони ж якимось чином можуть імітувати розумних та цивілізованих створінь, якимось чином можуть втиратися в довіру астронавтам із Сонячної системи, щоб потім нанести раптового удару... Що, якщо за останні десятиліття, вони іще і навчилися цьому. Гель в моїй голові містить якісь нанороботи, що могли б просканувати мій мозок, та викачати звідти зображення із мого минулого..." Ануар мотнув головою. "Господи, це вже за гранню всіх відомих технологій, це якась фентезі. Але все ж, якщо подумати..."

— Ну що ти, Ануаре, все мовчиш, — заговорила примара. — Нам потрібно йти до лікаря, на твій корабель. Як там старий Цзін Бомін, напевно чекає тебе.

— Мовчи. — Ануар похмуро дивився на привид із минулого життя. — Ти і так знаєш, де я. Ти частина моєї свідомості, ти знаєш все, що сталося.

— Ну гаразд, допустимо, щось то я і знаю. — Вікторія холодно усміхнулась йому. — Наприклад, я точно знаю, що ти дуже голодний і спраглий.

Раптово Ануар схопився за свій живіт. "Як же я цього раніше не відчував". Він провів в постійному кріосні дев'ятнадцять років. Комп'ютер мав розбудити його біля коричневих карликів на периферії системи Глізе 408, щоб Ануар поповнив калорійні запаси організму, та відійшов від кріопротекторів під наглядом лікаря Цзін Боміна. Проте чомусь цього не відбулося. Після такого довгого сну вимучений організм мав спожити достатню кількість калорій та води, щоб не впасти відразу в кому. Це була стандартна процедура при космічних подорожах. Проте його пробудження було чим завгодно, але не стандартним.

"Скільки ж пройшло часу?" Ануар почував себе абсолютно дизорієнтованим. В приміщенні, від стелі, йшло лагідне голубе світло, що повністю імітувало день, проте за ілюмінатором уже настала глізеанська ніч цієї планети.