Глава 5: Перша битва

Я сиділа біля вікна, вдивляючись у нічну темряву. Моє серце билося швидше, думки не давали спокою. Кожного дня я відчувала, як моя сила зростає, як усе навколо починає змінюватися. Вона ставала могутнішою… і небезпечнішою. Я все більше усвідомлювала: моя сила — це не просто дар, а зброя. Зброя, яку я повинна навчитися контролювати, якщо хочу вижити в цьому світі, де на мене полюють темні сили.

Я відчувала їхню присутність — цю темну сутність, що переслідувала мене. Вона ставала дедалі сильнішою, невидимою тінню йшла за кожним моїм кроком. І я дізналася жахливу правду: я не просто об’єкт для цих сил. Я — ключ до їхнього пробудження. Що більше я розкривала свої здібності, то сильнішим і небезпечнішим ставало це зло.

Тієї ночі, коли містечко вже спало, я вирішила вирушити в ліс. Я знала: мені треба зустрітися з цією сутністю, зрозуміти, хто або що намагається мене знищити. І зупинити її, перш ніж я сама стану частиною хаосу.

Мої кроки лунали серед темних дерев, серце калатало, а кожен шелест змушував здригатися. Раптом я відчула її. Ця присутність була такою реальною, що повітря навколо ніби стало важчим. Я зупинилася. Я не бачила її, але відчувала на кожному кроці. Розум кричав: "Повертайся назад!", але моя сила зростала, і я вже не могла зупинитися.

Серед лісу вона постала переді мною. Спершу — лише тінь, але поступово обриси ставали чіткими. Величезна, темна, безформна постать з очима, які світилися червоним світлом. Вона рухалася повільно, але впевнено, ніби знала, що я не здатна їй протистояти.

Моє тіло здригалося, енергія почала циркулювати всередині. Я намагалася зібрати сили, втримати їх у руках, але страх накривав мене хвилями. Мої пальці запалали чорним вогнем — неконтрольованим, диким.

— Ти не готова, — прошепотіла сутність, її голос лунав у моїй голові, наче в самих кістках.

Я стиснула зуби. У пам’яті спливли слова Ейдена: «Ти повинна навчитися контролювати свої сили. Інакше вони тебе зруйнують». І в цей момент я зрозуміла: не можу дозволити, щоб моя сила залишалася диким потоком. Я маю стати її господинею.

Всі мої емоції спалахнули одним потужним імпульсом. Я випустила енергію вперед, але вона розсіялася у повітрі, не досягнувши мети. Сутність лише посміхнулася, зловісно й зневажливо.

— Це все, на що ти здатна? — прошепотіла вона.

Темрява накрила мене. Я відчувала, як сила виходить з-під контролю, як цей монстр майже поглинає мене. У голові шуміли хаотичні думки, але саме тоді мій внутрішній вогонь нарешті знайшов вихід.

Я вдихнула на повні груди й сконцентрувалася. Вперше за всю цю боротьбу я відчула, що справді керую своєю силою. Енергія знову зібралася в моїх руках, і цього разу вдарила точно в ціль. Сліпуче світло розірвало темряву, змусивши сутність відступити.

Вона хитнулася, але не зникла. Знову рушила до мене, і я зрозуміла: ця битва лише починається. Я перемогла один момент, але війна ще попереду. Я мусила стати сильнішою. Інакше це зло зламає мене.

Виснажена, я змушена була відступити. Мої руки ще пульсували темним сяйвом, що повільно згасало. Але всередині мене вже не було страху — лише вогонь рішучості. Сутність відступила, неначе визнавши, що зараз не може мене здолати. Та я знала: це лише тимчасово.

Я зробила крок назад і повернулася дорогою, якою прийшла. Там, де ми з Ейденом тренувалися, я зможу знову відновити сили. Я ще не була готова, але тепер знала — наступного разу стану сильнішою.

Моя сила — не прокляття. Вона — частина мене. І я навчусь її використовувати.

Я підняла голову до неба. Холодний вітер пронизував мою шкіру, а серце билося в ритмі, що нагадував клятву: я не дозволю темряві перемогти.

Серед лісу я стояла виснажена, одна, але вперше відчувала не страх, а рішучість. І хай шлях буде важким, хай темні сили чекають нового нападу — я була готова йти вперед.