Глава 4: Друг і ворог

Я не могла позбутися відчуття, що за мною хтось спостерігає. Відтоді як мої сили вперше проявилися в лісі, кожен мій крок здавався обтяженим невидимим тягарем. Одного вечора, коли я поверталася з бібліотеки, то побачила незнайомця біля фонтану в парку. Його постать здалася мені дивно знайомою, хоча я була впевнена, що ніколи раніше не бачила цього юнака.

Його темне волосся спадало на чоло, а в очах світилася суміш впевненості та таємничості. Я зупинилася на кілька секунд, але не встигла відвести погляд, як він повернувся до мене і підійшов ближче.

— Сара, — вимовив він моє ім’я так, ніби знав мене усе життя.

Моє тіло напружилося. Холод пробіг по спині.

— Звідки ти знаєш моє ім’я? — різко спитала я.

— Ти не знаєш мене, але я багато знаю про тебе, — відповів він. У його голосі не було загрози, лише спокій. — Моє ім’я Ейден, і я тут, щоб допомогти тобі.

— Допомогти? — я примружила очі, намагаючись розгледіти його наміри. — Чому я маю тобі довіряти?

Його погляд був таким глибоким, що в ньому можна було втонути.

— Тому, що твої сили пробудилися, і ти не маєш часу на сумніви, — сказав він. — Я знаю, що ти відчуваєш. Ці сни, це відчуття загрози… Ти вже зрозуміла, що не можеш боротися з цим сама.

Я мовчала, намагаючись переварити його слова. Усі мої інстинкти кричали про небезпеку, але водночас я відчувала, що він говорить правду.

— І що ти хочеш від мене? — нарешті запитала я.

— Лише дати тобі можливість навчитися контролювати свої здібності, — сказав він. — У тебе мало часу. Темрява вже стежить за тобою.

Його слова змусили мої коліна тремтіти. Я знала, що не можу більше ігнорувати своєї сили. Але довіритися незнайомцеві? Це був ризик.

— Якщо це пастка, — холодно сказала я, — ти пожалкуєш.

Ейден лише кивнув.

— Це не пастка. Ти побачиш усе сама, якщо підеш зі мною.

Я вагалася, але зробила крок уперед. Моє рішення було простим: я мусила знайти відповіді, навіть якщо для цього доведеться довіритися тому, кого я ледве знала.

Проте тривога не залишала мого серця. У ньому було щось… дивне. Його слова звучали переконливо, але кожна його дія викликала сумніви. Хто він насправді — друг, що допоможе мені знайти себе, чи ворог, що приведе до загибелі?

Ми йшли поруч пустою доріжкою парку. Місяць, визираючи з-за хмар, відкидав слабке світло, і все довкола набувало примарного вигляду. Слова Ейдена все ще відлунювали в моїй голові, змішуючи страх із надією.

— Куди ми йдемо? — спитала я, озираючись довкола.

— Туди, де ти зможеш побачити, на що здатна, — відповів він упевнено.

Його тон не тиснув на мене, але й не давав простору для відмови.

— Ти говориш загадками, — я скривилася. — Чому просто не поясниш, що відбувається?

Ейден зупинився й обернувся до мене.

— Тому що ти сама маєш це зрозуміти. Є речі, які неможливо пояснити словами. Їх треба відчути.

Я зітхнула, але пішла далі. Чому саме він з’явився зараз? І чому знає про мою силу більше, ніж я сама?

Нарешті ми дійшли до старого занедбаного мосту. Він зупинився і глянув униз, на річку.

— Тут, — сказав він.

— Що «тут»? — я підійшла ближче.

— Спробуй. Відчуй. Ти знаєш, що робити.

Я нахмурилася, не розуміючи, про що він. Але раптом світ навколо ніби завмер. Повітря стало густим, долоні почали поколювати, а всередині виросло знайоме тепло — те саме, що я відчувала у лісі.

— Що це? — я притиснула руки до грудей.

— Це твоя сутність, — тихо сказав він. — Вона прокидається.

Енергія в мені зростала. Долоні засяяли блакитним світлом, серце билося шалено. Разом із цим прийшов і страх. Що, як я втрачусь у цій силі?

— Я не можу… — прошепотіла я.

— Можеш. Відпусти страх. Він тебе стримує.

Я заплющила очі й зробила глибокий вдих. Спробувала зосередитися лише на відчуттях, і раптом енергія вирвалася з моїх рук, прокотившись хвилею через міст і річку.

Коли я відкрила очі, все знову стало спокійним. Але я відчувала — щось змінилося. Ейден дивився на мене з легкою усмішкою.

— Ти зробила це, — сказав він. — Тепер ти розумієш, яка ти сильна.

Я мовчки кивнула. Усередині мене жила тривога. Я знала одне: це лише початок. Моя сила прокидалася, але разом із нею зростала і небезпека. А ким насправді був Ейден — другом чи ворогом — я ще не знала.