Глава 2: Таємниця сім'ї

Ніч після того, як я знайшла амулет, стала для мене довгою і тривожною. Я лягла в ліжко, але сон так і не приходив. Думки безперервно кружляли навколо того, що сталося. Сила, яку я відчула в амулеті, і ті дивні бачення, що почали з'являтися перед моїми очима, не давали мені спокою.

Зранку все виглядало, як звичайний день, але я вже знала – моє життя ніколи не буде таким, як раніше. Ледве прокинувшись, я почала бачити яскраві, майже реальні видіння. Переді мною постав ліс, що знаходився за межами містечка, але він виглядав інакше – темні силуети бродили серед дерев, а в повітрі вібрувала енергія, яку я не могла пояснити. Я відчувала зв’язок із цим місцем, ніби воно було частиною мене. Одне з бачень вело мене до старої книги, схованої в шафі батьків.

Я не знала, чому саме ця книга була важливою, але щось усередині підказувало – я повинна її знайти. Я вирушила до батьківської спальні, де вони зберігали свої особисті речі. Вперше я по-справжньому помітила стару дерев’яну шафу – вона стояла там завжди, вкрита пилом, замкнена на ключ.

Я знала, що повинна побачити, що ховається всередині. Витягнувши ключ із кишені батькового піджака, я відімкнула шафу. Усередині лежала книга, загорнута в темну тканину. Вона виглядала майже новою, ніби її ніхто не торкався багато років. Обкладинка була покрита гравіруванням – ті самі символи, що були на амулеті.

Я розгорнула першу сторінку – і одразу зрозуміла, що це не звичайна книга. Текст був написаний стародавньою мовою, якої я не знала, але слова немов тягнули мене всередину, не даючи спокою. Я почала вдивлятися, намагаючись розібрати хоча б щось, коли раптом символи змінили форму і стали зрозумілими:

"Ми, рід крові, захищаємо від темної сили. Ти, Сара, знову прокинешся, коли час настане."

Ці слова впали на мене, мов важкий тягар. Я сиділа в тиші, намагаючись осмислити почуте. Мої батьки… Вони були частиною стародавнього роду. Роду, що володів надзвичайними силами й оберігав рівновагу між світлом і темрявою.

Я читала далі – сторінка за сторінкою відкривалися таємниці, які ретельно приховували від мене. Ще коли я була дитиною, мої здібності заблокували спеціальними закляттями. Батьки боялися, що, якщо сила прокинеться надто рано, я не зможу її контролювати, а темні сили знайдуть мене і використають у своїх цілях. Вони приховували правду, щоб захистити мене.

Я відчула, як у грудях розривається гіркота. Так, я розуміла, що вони хотіли добра… Але чому вони ніколи не сказали мені правду?

І тут я почула голос – він був у моїй свідомості, але водночас здавалося, що він звучить у кімнаті.

"Настав час, Сара. Ти повинна прокинутися."

Я різко зачинила книгу. Серце калатало, пальці тремтіли. У цей момент я відчула на собі чийсь погляд.

Я підняла голову – у дверях стояли батьки. Їхні обличчя були серйозними, погляди настороженими.

— Сара, — тихо сказав батько, його голос був спокійний, але водночас важкий. — Ти знайшла це, чи не так? Я мовчки кивнула.

— Ти не повинна була дізнатися так рано, — додала мати. Її очі були сповнені жалю. — Ми думали, що зможемо стримати це довше… Я глянула на них, відчуваючи, як гнів і розгубленість переплітаються всередині.

— Чому ви мене обманювали? — мій голос здригнувся. — Чому мені довелося дізнатися ось так? Батько зітхнув, сів поруч і на мить замовк.

— Ми хотіли захистити тебе. Ти не була готова до цього світу, до тієї темряви, з якою стикається наш рід. Я зціпила зуби.

— А тепер? Що тепер? Батько перевів погляд на матір, ніби шукаючи підтримки.

— Тепер усе змінилося, — нарешті сказав він. — Ти почала прокидатися, і темні сили це відчули. Ми більше не можемо ховати тебе. Моє серце забилося швидше. Я не знала, до чого готуватися, але точно знала одне:

— Я готова.

Мати й батько переглянулися, і я побачила в їхніх очах страх. Але водночас – і визнання. Вони більше не могли приховувати правду. Я не просто їхня дочка. Я частина чогось великого. І тепер мені доведеться дізнатися, хто я насправді.