Глава 1: Пробудження

Я стояла біля вікна, дивлячись, як місячне світло м'яко розсипається по тихій вулиці мого містечка. Все навколо виглядало таким звичним і спокійним, але всередині мене розривало відчуття, що це не моє місце. Все тут знали один одного, були частиною великої родини, але чим старшою я ставала, тим більше почувалася чужою. Ніби не належала до цього світу, ніби моє справжнє місце знаходилося десь далеко, за межами того, що я могла бачити.

Мої батьки, строгі та мовчазні, ніколи нічого не пояснювали, тільки припиняли будь-яку мою спробу знаєте більше. Вони завжди казали, що моє покликання — залишитися в тіні і не втручатися в справи, які мене не стосуються. Але чому? Чому мені постійно забороняли писати більше? Всі питання, що крутилися в моїй голові, залишилися без відповіді, і це тільки ще більше віддаляло мене від світу навколо.

З кожним днем ​​я все сильніше відчувала, що нічого навколо не було таким, яким здавалося. Я чула шепіт вітру, ніби він намагався сказати мені щось важливе. Я бачила фігури в тіні, які завжди зникали, щойно я намагалася сфокусувати на них погляд. Мої сни ставали дедалі моторошнішими: темні силуети переслідували мене, не даючи спокою. Вони не були реальними, але відчуття їхньої присутності було настільки правдоподібним, що мені здавалося, ніби я могла доторкнутися до них.

Одного разу, гуляючи лісом, що оточував наше містечко, я натрапила на щось незвичайне. Пройшла повз старовинний камінь, зарослий мохом, і раптом зупинилася. Десь між корінням старого дерева я побачила предмет, що виглядав як амулет. Він був покритий дивними символами, які змінювалися залежно від кута зору. В ту ж мить в середині мене щось затріпотіло в ритмі мого серця.

Я підняла амулет, і мене накрило відчуття знайомства. Але звідки? Де я могла бачити його? Він був важким, але не фізично, а якось... душевно. Його холодна поверхня залишила на моїй шкірі ледь відчутний слід, неначе пробуджувала щось у глибині мене.

Я не могла пояснити, чому цей предмет здавався мені таким місцем, але знала, що він — не випадковість. Він був ключем до чогось більшого, того, що я ще не могла усвідомити. Я міцніше стиснула його в руці, і в ту мить всі мої страхи й сумніви зникли. Залишилося лише відчуття покликання. Чи могла я бути частиною чогось більшого?

Крок за кроком моя реальність почала змінюватися. Те, що я побачила і відчула з амулетом, не могло бути простим збігом. Це було щось значно більше. Мій світ почав розкриватися новими барвами, і я вже не могла ігнорувати те, що відбулося зі мною. Це пробудження стало тільки початком моєї подорожі у невідоме.

Я тримала амулет в руках, відчуваючи, як холодна металева поверхня проникає в мій продаж, залишаючи себе після легкої пульсації. Моє серце було швидше, ніби щось у моїй душі відгукувалося на цей предмет. Я не розумію, що саме зі мною відбувається, але була впевнена в одному — амулет був не просто символом. Він був частиною моєї долі, пов'язаний з минулим і тим, що має статися.

Відштовхнувши всі сумніви, я вирушила додому. Кожен крок по лісовій стежці здався важким, ніби земля під ногами стала більш твердою, а повітря — густішим. Як тільки я переступила поріг своєї кімнати, зрозуміла, що щось змінилося. Світло лампи здавалося іншим, стіни — ближчими, а повітря — важким і наповненим чимось невидимим.

Я сила на ліжко, вдивляючись в амулет. Його символи наче ожили, змінюючи форму і розташування, ніби намагалися щось мені сказати. Я відчула, як мої руки почали тремтіти. Той самий внутрішній голос, який я так довго ігнорувала, нарешті пробудився і вимагав уваги. Це не була просто ілюзія чи випадковість — це був знак, що змінить моє життя назавжди.

Раптом двері моєї кімнати тихо прочинилися. Я різко обернулася, але нікого не побачила. Моє серце гучно калатало, але я знала: щось спостерігає за мною. Але хто? І чому?

Я ще не мала відповідей, але була впевнена в одному — моє життя тільки починається.