Роздiл 13. Час подорослiшати

Щойно Гліттертінд забрав Олівера, Протея повернулася до Ацуко й серйозним тоном сказала:

— Зараз не до екскурсії… — не повертаючи погляду на Ліллі, жінка додала: — Ліллія, Маріє! Ви йдете зі мною. Ацуко, у тебе сьогодні вихідний.

Важко проковтнувши страх, Ліллі машинально кивнула й пішла за своїми наставницями. Але Ацуко не збиралася байдикувати — сівши на Дракена, вона вирушила у свої справи.

Дорогою вглиб лісу, таємними стежками й лабіринтами, Ліллі постійно озиралася на тривожну атмосферу довкола. Через густі дерева майже не пробивалося денне світло, і дівчина кілька разів перечепилася. Звивисті стежки збивали з пантелику, простір ніби втрачав форму… Атмосфера навіювала жах. Протея й Марія йшли мовчки, не видаючи ані звуку, що лише посилювало тривогу.

"Куди вони мене ведуть?" — з розчаруванням думала Ліллі, крокуючи позаду.

Коли вони зайшли в саму гущавину, де сонце ледве пробивалося крізь листя, Протея нарешті зупинилася. Акуратно скинувши з себе накидку, вона вперше за всю дорогу повернулася до дівчини, поправляючи свої білі, з легкою сивиною, коси:

— Ну що ж… тут нас ніхто не побачить.

"Це явно не бібліотека… Хочуть розповісти щось, що не має чути ніхто інший?" — подумала Ліллі.

Жінка передала накидку Марії, яка одразу відійшла подалі й сіла на величезний камінь. Дивлячись на неї, Ліллі часто думала, наскільки вони з Ацуко різні: її супутниця була розслабленою й легкою, на відміну від стійкої й суворої Марії. У кожному її русі відчувалися контроль і напруга, від чого Ліллі ставало ніяково.

— А тепер покажи мені, що ти вмієш, — схрестивши руки, Протея подивилася на Ліллі, трохи задерши голову. В кожному її русі читалася влада, немов перед тобою ватажок вовчої зграї, і ти мимоволі підкоряєшся.

Розгублено, злегка заїкаючись, Ліллі промовила:

— Я вмію вирощувати квіти… за бажанням.

Вона присіла до землі, приклала долоню, й тут же виріс кущ яскраво-рожевих троянд. Ліллі ледь встигла посміхнутися, як сильний порив вітру розірвав квіти на дрібні шматочки.

— Я маю на увазі, що ти вмієш у бою, — голос Протеї був суворий. Вона навіть не моргнула, знищивши кущ легким рухом руки. — У справжньому бою твої квіточки не допоможуть. Ми воюємо з детрірами! При зустрічі вони точно не стануть із тобою садити клумби!

Підійшовши до Ліллі, Протея одним ударом ноги підняла з землі брилу висотою в метр. Не очікуючи цього, Ліллі впала на неї й, лежачи, спостерігала за подальшими діями. Вона не встигла навіть підняти погляд, як Протея змахом руки скувала її ноги землею.

"Як?! Я не можу поворухнути ногами!"

— Якими стихіями ти вже володієш? — строго спитала Протея, піднімаючись у повітря й підлітаючи ближче до захопленої й розгубленої дівчини.

— Я-як?! — Ліллі тихо дивилася на політ королеви. — "Вона така сильна… Ацуко, звісно, розповідала про неї, але я й гадки не мала, що вона справді вміє літати".

Протея піднесла долоню до голови Ліллі. Навколо спалахнуло зелене світіння — королева зібрала в долоні силу.

— Світ жорстокий. Ті, кого ти вважаєш друзями, можуть зрадити тебе саме в той момент, коли ти найбільше їх потребуватимеш! Вчися захищатися. Якщо ти не зможеш постояти за себе — ти пропадеш! Усім байдуже. Ти потрібна лише тоді, коли з тебе є користь, — суворо сказала королева.

Вільною рукою вона схопила дівчину за волосся й, навіть не торкаючись долонею, зрізала пасмо — демонструючи свою силу.

На очах Ліллі виступила сльоза. Їй дуже подобалося її волосся, здавалося, ніби з ним вона ставала сильнішою. Дивлячись у очі Протеї, Ліллі розсердилася, витягнула руки — і поривом повітря відкинула королеву.

Не очікуючи удару, жінка відлетіла на кілька метрів. Зупинившись, вона спостерігала за подальшими діями. Ліллі, розуміючи, що фізично не може звільнити ноги, використала магію води: створила у долонях воду й рясно зволожила землю, щоб вона розм’якла й відпустила її. Тоді ж Протея опустила брилу, й Ліллі, впавши на землю, спробувала підвестися. Але королева не збиралася поступатися: в дівчину полетіли кам'яні глиби, одна за одною. Злякавшись, Ліллі почала відбивати їх за допомогою повітря.

Протея не зупинялася:

— І ти тільки захищатися вмієш?! Де твоя атака? Я можу кидати в тебе каміння хоч цілий день! — "Як ти збираєшся нападати? Битися лише захищаючись — неможливо", — думала королева.

Увесь цей час Марія спостерігала за боєм, міцно стискаючи в руках накидку Протеї.

"Тримайся…" — думала вона.

І тут Ліллі наважилася: повторивши прийом Протеї, вона щосили вдарила ногою об землю, піднявши її під ногами суперниці. Потім, ударивши ще раз, створила платформу й для себе. Використовуючи магію вогню, вона спрямувала язики полум’я в Протею.

Та схвально посміхнулася й злетіла в повітря. Полум’я пройшло повз, і за допомогою сили повітря королева направила його назад у Ліллі. Дівчина ледь встигла ухилитися, але це була її фатальна помилка: замість того щоб розвіяти вогонь, вона машинально відвернулася — і обпекла руку. А оскільки вогонь був магічним, опік виявився роз’їдаючим, залишаючи нестерпний біль.

Марія хотіла підбігти, але Протея поглядом зупинила її й рушила до Ліллі.

Поки дівчина ховала обпечену руку, Протея контратакувала: опустилася на землю, зсунула платформу й створила земляну клітку, остаточно перемігши юну суперницю.

— Ти ще надто слабка. Не відчуваєш свої сили. Не знаєш, як краще захищатися… Не знаєш, чого чекати в бою, — Протея відвернулася від Ліллі й пішла до Марії по накидку. — Для початку пізнай себе. Якщо ти справді хочеш стати тією, ким тобі судилося бути — тобі треба тренуватися й битися частіше.

Зламавши клітку одним рухом, Протея залишила Марію та переможену Ліллі, яка намагалася стримати сльози й вгамувати пекучий біль у руці. Відходячи, Протея розмірковувала про бій:

"Вона надто м’яка… але вона сильніша за мене і кожного з нас. Їй бракує стратегії й жорсткості… Але якщо вона збереться з думками…"

— Потужне полум’я… ти молодець, — тихо сказала Марія, присідаючи поруч. — Я допоможу тобі.