Розділ 12. Усе даремно?

Олівер, йдучи за командором, отримав своє спорядження. Одягаючи важкі обладунки, він із тягарем на плечах попрямував до тренувального табору.

— Що ж, оскільки ти у нас новобранець, особисто я тебе і тренуватиму. Твоє тіло слабке й абсолютно не придатне для справжнього бою, — оглядаючи хлопця, командор зневажливо дивився на беззахисного юнака. — Нас чекає довге навчання… — пробурмотів він собі під ніс. — Ну що ж… почнемо.

Минуло два дні виснажливих тренувань під палючим сонцем, і Олівер почав обурюватися та просити перепочинку. Кожен його рух був незграбним. Важке спорядження заважало розслабитися, а меч зовсім не слухався його рухів.

Як так?! — злився подумки юнак, відчуваючи свою безпорадність.

— Досить. Пора перекусити. Найближчим часом твої дні будуть суцільними тренуваннями, — Ґліттертінд дивився на нього зверхньо, не приховуючи відрази. — Якщо ти справді, як кажеш, прийшов сюди, щоб захищати Ліллі, тоді зберись і стань справжнім воїном. Такі гучні слова найбільше ранять, коли реальність їх спростовує… — з цими словами він відійшов, залишивши Олівера наодинці з думками.

А він же має рацію… Я, звісно, вмію битися голіруч, але володіння мечем… А ще ці жахливі обладунки… Я не можу зробити жодного нормального руху… — міркував хлопець, дістаючи останню пачку сигарет. Закуривши, він зробив глибоку затяжку й, закинувши голову до неба, подумав: А може, й справді не варто було мені сюди приходити…

На краю сіро-попелястих очей блиснула важка сльоза.

— Я ж непогано жив… А тепер — я ніхто… Як я зможу захистити її?.. Може, я даремно повірив у свої сили, — видихнув він дим, не відводячи погляду від неба.

— Дурниці! — з високого дерева стрибнула Ацуко і, з легкою усмішкою, трохи дражнячись, підбігла до нього. — Ти чого знітився? Уже здався?

Хлопець не очікував її побачити.

— А ти що тут робиш? — затягуючись, він із подивом дивився на дівчину.

— Як це що? Прийшла допомогти, — з усмішкою схрестила руки на грудях. — Я постійно спостерігаю за вашими тренуваннями. Ґліттертінд — гарний воїн, але жахливий учитель… — вона з неприязню кинула погляд у бік арки, перевіряючи, чи немає його поблизу. — Повторюсь: цей старий дід геть не вміє навчати новачків. А тобі потрібен особливий підхід.

Олівер, загасивши й сховавши недопалок, похитав головою:

— Навряд чи він дозволить, щоб мене тренував хтось інший… Він із мене всі сили вичавлює щодня…

— Ось у чому проблема, — перебила Ацуко. — Ти маєш отримувати задоволення від тренувань! Маєш сам розуміти, навіщо ти це робиш! Яка в тебе мета? Ґліттертінд звик навчати всіх, як безмозких маріонеток. Але ти не такий. Ти ж розумієш, що не робот, — вона підійшла ближче й почала допомагати знімати з нього важке спорядження. — Воно тобі не потрібне. Ти тільки дарма виснажуєшся.

Важко зітхнувши, хлопець потер шию, відчуваючи полегшення від знятих обладунків.

— Що тут відбувається? — пролунав грізний голос командира. — Навіщо ти знімаєш із нього броню?

— Аби ти його не загнав! — гаркнула Ацуко, навіть не озирнувшись. — Відтепер я тренуватиму його. Якщо у королеви будуть запитання — я сама з нею поговорю.

— У тебе немає жодних повноважень! Так не робиться! — додав воїн, підходячи й нависаючи над дівчиною всім тілом.

— Мені байдуже. Я беру всю відповідальність на себе. Можеш спостерігати за нашими тренуваннями, але займаюся ним я! — дівчина відібрала в хлопця меч. — Тобі взагалі зручно ним користуватися? Він же важкий!

— Цей меч здався мені дивним. Я не дозволив йому тренуватися з ним, — пригадавши незвичні відчуття, коли тримав його в руках, Ґліттертінд на мить замислився.

— Дай мені його, — наказала дівчина.

Неохоче чоловік приніс меч і, тяжко зітхнувши, передав його Оліверу.

— Ти знову курив цю гидоту? Якщо не хочеш померти завчасно — зав’язуй із цим! — різко сказав командир. — Які ж люди дурні, якщо підсідають на цю отруту… — подумав він про себе.

Коли Олівер знову взяв до рук свій меч і отримав нового партнера для спарингу, всередині нього щось ніби клацнуло.

Ну що ж… спробуємо.

Бій тривав досить довго. Ацуко була граційною та гнучкою. Хоча вона й рідко брала до рук зброю, володіла мечем майстерно. Олівер уважно стежив за кожним її рухом, підлаштовуючись під ритм і намагаючись здолати її, але при цьому був зачарований її спритністю. Постійні підказки й спроби допомогти відволікали його, і в якийсь момент він втратив пильність — клинок Ацуко вже був біля його горла… але раптом, несподівано навіть для себе, хлопець відбив удар, спрямувавши меч у землю.

Спостерігаючи за боєм, Ґліттертінд уважно розглядав кожен крок Олівера, кожен рух і аналізував хід бою.
А може, й справді вона зможе навчити його краще… Він ніби переключився… Або справа в мечі?.. — розмірковував командир.

— Ух ти… Ти молодець. Я не очікувала, — зухвало усміхнулась вона, важко дихаючи.
Йому потрібна підтримка… Ґліттертінд лише тисне на нього як на воїна… Але він впорається, обов’язково впорається, — думала вона про результат.

Тим часом Олівер дивився на свою руку, що стискала меч:

Він такий легкий… Наче сам керує моєю рукою… Дивно… — міркував він, не виявляючи здивування.

Задоволена боєм, Ацуко додала:

— А тепер ходімо відпочити. Сьогодні в тебе вихідний. Завтра почнемо навчання з новим наставником, — поклавши руку йому на плече, вона, ігноруючи командира, повела його геть.

---

За кілька годин, того ж вечора, вони сиділи в невеличкому пабі.

— Насправді ти молодець. Я очікувала гіршого, враховуючи твій ранковий зрив, — міркувала дівчина, сьорбаючи гарячий чай.

— Як там Ліллі? Ми з нею не бачилися відтоді, як нас розділили на навчання, — запитав хлопець, відпиваючи холодне пиво.

— Вона — молодець. Королева її хвалить. Останні дні Ліллі вивчає історію імморталітів. Думаю, ви навіть зможете зустрітись сьогодні, якщо вона звільниться раніше.

Хлопець із важкою, але щирою усмішкою кивнув: