Глава 8 «Хто друг, а хто ворог?»

На шляху до замку флосвитів Ацуко різко зупинилася, подумавши: «Щось не так…» Повернувшись, вона побачила, як Олівер напружено дивився навколо, а Ліллі безтурботно оглядалася, не помічаючи наближаючоїся небезпеки.
«Дивно, що він теж це відчуває», — подумала Ацуко, дивлячись на хлопця.
— Ліллі, зібратись… до нас гості, — серйозним тоном сказала вона й, немов за магією, перетворилася на калюжу, маскуючись від незваних гостей.

— Що зараз було? — ошелешений побаченим, Олівер напружився і, діставши з кишені ніж, став поруч зі своєю супутницею.
— Не відходь далеко.

Ліллі твердо стояла поруч.
«Як вона змогла це зробити? Це її таємна техніка? І чого нам варто боятися? Чому вона зникла? Хіба вона не повинна була захищати мене?»

Довго чекати не довелося — Ліллі та Олівер побачили туман, який стрімко наближався до них. Здавалося, цей туман вбивав рослини: чим ближче він підступав, тим більше дерев скидали свої листя, які гнили прямо в повітрі, випускаючи огидний запах. Густий туман тягнув за собою морок і холод, що проникав під шкіру. Лише відчувши мурашки, Олівер і Ліллі стали ближче один до одного, очікуючи незваних гостей.

З туману вийшло двоє блідів воїнів. Вони зупинилися перед ними, не виявляючи жодної емоції, і через це здавалося, що це маріонетки, що підкоряються комусь набагато сильнішому. Поки пара намагалася розглянути щось ще, з-за спин велетнів вийшла фігура, що мала приблизно 170 сантиметрів росту.

Її хода була розслабленою, але водночас випромінювала знатність. На ній був темний капюшон, який надавав її постаті похмурості і загадковості. Незважаючи на приховане обличчя, блакитні очі фігури світилися в напівтемряві.

«Хто вона? Що задумала Ацуко? Не може бути, щоб вона втекла. Я не зможу захистити Ліллі цим дурним ножем», — питання терзали Олівера.

«Ацуко, куди ж ти зникла?» — Ліллі відчула, як її серце стиснулося від страху. Вона розуміла, що проти трьох ворогів вони не зможуть вистояти в цьому чужому світі.

Знявши капюшон, дівчина з щирою посмішкою видихнула:
— Нарешті я вас знайшла. Ліллі, я твій наглядач, як би дивно це не звучало, враховуючи обман Ацуко…

Дівчина поправила волосся, розстібнувши куртку. Олівер одразу червонів, оцінюючи красу її сніжно-білого волосся і яскраво світлих очей.
«Не знаю, що вона має на увазі, але від такого супутника гріх відмовлятися», — подумав хлопець.

Ліллі насторожено дивилася на незнайомку.
— Що ти маєш на увазі? — її погляд на мить впав на місце, де стояла Ацуко. Воно було сухим, навіть занадто сухим.
«Щось тут не так», — подумала Ліллі.

Незнайомка з легкою усмішкою сказала:
— Це нормально, що ти мені не вірите в такій ситуації…

Але як тільки вона почала говорити, з землі почали виповзати десятки змій. Олівер одразу звернув увагу на підлогу, міцно стискаючи ніж. Він стежив за кожним рухом передбачуваного ворога.

— Я більш ніж певна, що твій «наглядач» розповідав тобі казки про те, які флосвіти милі й добрі створіння. А детрири, начебто, бажають тобі лише зла. Але я впевнена, вона навіть не згадала правду про твою маму і істину пророцтва.

Густий туман заполонив все навколо, змії кільцем оточили Ліллі та Олівера.

«Ці змії щось замишляють…» — напружився Олівер, оглядаючись в пошуках Ацуко.

Аліса проникливо мовила:
— Тобі ж хочеться дізнатися про твоє минуле мами?
Ліллі задумано дивилася на Алісу. «А ж правда… Ацуко завжди оминає тему, пов'язану з моєю матір'ю. Все, що я чую, — це лише те, якою сильною та доброю вона була».

— Ти ж хочеш знати правду? — Аліса опустила усмішку і трохи винувато звернулася до Ліллі, намагаючись проникнути в її довіру. — Мене звати Аліса. Я твоя подруга. Якщо ти захочеш піти зі мною, тебе ніхто і ніколи не образить. І твого мовчазного принца також. — Побачивши ніж в руці Олівера, вона злегка усміхнулася та додала: — Цим ти не захистиш подругу. Почекай одну хвилину, у мене є для тебе подарунок.

Паралельно Олівер відчув, як за ними на дереві знайома фігура ховалася на гілках, підслуховуючи розмову.

Високо на дереві ховалася Ацуко, слухаючи розмову завдяки корінням дерев, що все ближче пробиралися до великих супутників Аліси, які ніби під гіпнозом стояли поруч. «Отже, хочеш заманити Ліллі на свій бік… Не дивуюсь».

Діставши з кишені маленький мішок, Аліса засунула туди руку, і пара ахнула, побачивши, як із маленького згортка вона витягла великий красивий меч.

— Ось, це буде краще, — сказала вона, направивши рукоять до Олівера та передаючи йому подарунок.

— І все ж, чому ми тебе не бачили раніше? — прийнявши меч, хлопець трохи розслабився. «Може, вона говорить правду…»

— Ах, а де подяка? — Аліса з посмішкою подивилася на його зухвалість. — Підійдемо зі мною, і ви дізнаєтесь більше.

Захоплена розмовою, вона не помітила, як її телохранителі опинилися зв'язаними корінням дерев. Помітивши, що коріння підбирається до неї, Аліса зустріла благаючий погляд Ацуко. Піднявши голову, вона помітила дівчину, яка грайливо скакала по гілках дерев, потім стрибнула прямо перед парою і стала навпроти Аліси.

— Дякую за таку щедру пропозицію і цей чудовий подарунок, але ми не потребуємо твоєї дружби, мила, — спокійно сказала Ацуко.

Коріння почало обплітати тіло Аліси, але вона не чинила опору.

— Ацуко… вона не здається ворожою, — Ліллі благально подивилася на їх непередбачувану супутницю.

— Хто її тримає? — відмахнулася Ацуко, помітивши, що коріння почало відступати. — Я не можу так жорстоко вчинити з моєю колишньою подругою.

— А ти все така добра, — з зухвалістю сказала Аліса, переводячи погляд з Ацуко на Ліллі і Олівера. — Як тільки захочете дізнатися правду, зв'яжіться зі мною. В нічну луну простягніть руку, складіть два пальці, захопіть луну в кільце і вимовте моє ім’я. Я відразу з’явлюсь.

З цими словами вона розчинилася в тумані разом зі своїми телохранителями.

«Цікаво… Може, вона і справді розкаже мені більше, ніж постійно уникаюча цієї теми Ацуко?» — Ліллі дивилася на спину їх супутниці, яка суворо спостерігала за розсіяним туманом.