Глава 4: Таємні корені

15 жовтня 2020 року, вечір...

За вікном уже темніло і моросив легкий осінній дощ. Лілі готувалася до закриття. Її друг обіцяв затриматися, і вона не поспішала йти додому. Побачивши, як один з молодих відростків троянди став в'янути, дівчина тяжко зітхнула й підійшла до рослини. Переконавшись, що в магазині немає нікого, крім пса її сводного брата, Лілі піднесла праву руку до стебла, а ліву поклала до ґрунту. З її долонь вийшло яскраве світло, яке освітило кімнату, і під її руками відросток почав розцвітати і пускати нові міцні стебла.

Лілі, насолоджуючись своєю силою, дивилася на знову квітучі троянди, її обличчя осявала щира усмішка. Цей момент перервав тонкий милий голос:

— Ну, здається, я не дарма прийшла...

До прилавка підійшла красива дівчина азіатської зовнішності: темно-карі очі, темне волосся трохи нижче плечей. Її теплий в'язаний светр робив її такою ж затишною, як домашні вечори пізньої осені. Її погляд не випромінював здивування, наче вона кожен день бачила щось подібне. Підійшовши ближче, вона сміливо стала розглядати щойно оживші квіти.

Лілі одразу зніяковіла, сховала руки і зробила вигляд, ніби нічого не сталося, сподіваючись, що дівчина вирішить, що їй здалося. Трохи нервовим, тремтячим голосом Лілі заговорила з незнайомкою:

— Здравствуйте, які квіти хочете придбати?

— Навіщо ховаєш ручки? Я все бачила, — з хитрою усмішкою засміялася дівчина, вказуючи на квітку. Її голос був м'яким, але водночас дражнивим.

— Що ж вам могло здатися в самому звичайному квітковому магазині? — нервово проговорила Лілі.

— Ох, це, напевно, теж здалося… — незнайомка відкрила пляшку з водою і, наче невидимою ниткою, потягла рідину з пляшечки. Вода почала парити в повітрі буквально в п’яти сантиметрах від її руки. Дражнячи воду, дівчина надавала їй різні форми, а потім перетворила на троянду, ідентичну тій, що стояла на столі. Піднявши руку, вона повернула воду в пляшку. — Ну так, це явно галюцинації… — з усмішкою сказала незнайомка, дивлячись на переполохану Лілі.

— Хто ви? — з повною серйозністю і суворим поглядом запитала Лілі, стиснувши кулаки і кинувши погляд на пса, який спокійно спав, не звертаючи увагу на те, що відбувається.

— Я?.. Ах так, я ж не представилася. Мене звуть Ацуко, приємно познайомитися, Лілі, — сховавши пляшку, дівчина з щирою усмішкою простягнула руку для рукостискання.

— Хто ви? — повторила Лілі тим самим серйозним тоном, не простягаючи руку у відповідь.

— Ясно… — тяжко зітхнувши, Ацуко додала: — Не дивно, що ти налякана. Я така ж, як і ти, і я прийшла за тобою.

Ацуко, помітивши настороженість Лілі, підійшла до вікна, опустила жалюзі і перевернула табличку на «Закрито».

— Ну що ж, тепер можна й познайомитися…

Сівши за прилавок навпроти молодої чаклунки, Ацуко, поклавши ногу на ногу, сказала:

— Було б чудово випити чаю. Адже діалог активніше ведеться в спокійній атмосфері.

Дівчина поводилася грубувато і самовпевнено, що дратувало Лілі, але думка про те, що Ацуко може знати про її здібності більше, ніж вона сама, не давала спокою. Ошелешена новою знайомою, Лілі принесла чай і, сівши навпроти, почала уважно слухати.

— Отже, ти вже давно почала проявляти свої здібності, так? Останнім часом мені не вдавалося за тобою наглядати, — чаклунка говорила стримано, не поспішаючи відкривати всі таємниці, і спостерігала за реакцією Лілі. — Тобі явно цікаво, хто я. Ладно… Я наглядаю за тобою з самого твого народження. Я флосвит, так само як і ти.

— Перепрошую, хто? — Лілі не могла зрозуміти, якою мовою говорить азіатка.

— Ми не люди. Ти народжена чаклункою від людського чоловіка. Ти єдина в своєму роді, хто зміг вижити. Зазвичай гібриди не доживають навіть до десятирічного віку, але ти виняток. Від своєї матері ти успадкувала магію, а від батька… — дівчина замислилася, — це ми ще з'ясуємо.

Лілі з озадаченим виглядом слухала, намагаючись зрозуміти суть розмови:

— Ви кажете, що заберете мене… Куди? І з ким ви мене збираєтесь забрати?

Ацуко засміялася і, відповідаючи на питання, сказала:

— Я одна. Ти в будь-якому разі підеш зі мною. Тобі тут не місце. Ми вирушимо на батьківщину, подалі від цікавих людей. Ох, тобі сподобається наш народ, особливо королева — вона найдобрішої з усіх, кого я знаю.

Через годину розмови дівчата сиділи за прилавком, обговорюючи світ, який належало пізнати.

— До речі, а якими стихіями ти володієш? — відклала чашку гарячого напою, з інтересом запитала Ацуко, явно натякаючи на демонстрацію.

— Я намагаюся не часто використовувати магію, але в мене виходить керувати водою. Також я можу зцілювати і вирощувати будь-які рослини. А ще… вогонь.

Лілі витягла долоню і продемонструвала невеликий вогняний шар, який яскраво палає, ідеально зберігаючи форму.

— Чудово, — радісно плескала в долоні Ацуко, заворожено дивлячись на цей вогняний шар.

— Що тут відбувається?! — роздався спокійний, але низький голос, який належав Оліверу, котрий тільки що увійшов без стуку, дивлячись на Лілі.

Від страху Лілі різко сховала руку, втративши контроль над вогняним шаром. Він відлетів вбік, підпаливши обгортки для букетів і накладні папери на прилавку. Вогонь був настільки сильний, що дівчина не змогла одразу його загасити.

Хлопець у шоці кинувся до вогнегасника, прикривши Лілі своїм тілом, але його зупинила раптова хвиля води. Могутній потік загасив полум’я, змочивши все навколо. Потім Лілі протягнула руку, зібрала краплі води в один великий водяний шар і відправила його в раковину.

— відважно, — з усмішкою помітила Ацуко, дивлячись на хлопця

— Як ти це зробила? І що ти намагалася зробити з Лілі?! — грубо запитав Олівер, закриваючи подругу своєю спиною.

— Шкода, що я не вмію стирати пам’ять. Зайві свідки нам явно не потрібні, — розчаровано видихнула Ацуко. — І що ми будемо робити? — вона перевела погляд на Лілі, очікуючи її пропозицій.

— Ні, — твердо сказала Лілі серйозним голосом. — Не чіпай його, будь ласка.

Вийшовши з-за спини Олівера, вона підняла погляд і зустрілася очима з Ацуко.

— Він тобі дорогий? Ну так, личко симпатичне, шкода такого вбивати… Але тоді у нас будуть проблеми, — спокійно зазначила Ацуко, обдумуючи подальші дії.

Хлопець, очікуючи пояснень, насторожено стояв на місці.

— Гаразд, я зрозуміла. Він у курсі про тебе? — звернулася Ацуко до Лілі, сподіваючись на позитивну відповідь.

Лілі промовчала, але в цей момент Олівер здивовано поглянув на неї.

— Зрозуміло… Тоді нас чекає цікава розмова, — з усмішкою додала Ацуко.

— Я маю тобі дещо зізнатися…

До цього часу вже наближалася ніч. Телефон Лілі розривався від повідомлень матері, але дівчина ігнорувала їх. Розмова вже підходила до кінця, але залишалося невирішеним головне питання.

— Я йду з вами, — упевнено заявив Олівер, розслабляючи схрещені руки, щоб прикурити сигарету.

— Тут не можна курити, — похмуро сказала Лілі.

— Зроби для мене виняток. Я щойно дізнався, що моя подруга вміє керувати вогнем. До речі, можеш прикурити від пальця? — з усмішкою запитав він, дивлячись на неї.

— А ти мені подобаєшся, — засміялася Ацуко. — Ти вперше побачив щось, що неможливо пояснити логікою, але реагуєш спокійно. Інші вже бігли б з істерикою до психотерапевта.

— Я не можу не вірити в те, що бачив своїми очима, — серйозно відповів Олівер, переводячи погляд з однієї дівчини на іншу. У цей момент до нього підійшов старий пес, який, здається, вже встиг подружитися з хлопцем. Олівер почав гладити собаку, слухаючи розмову.

— Чудово. Тоді потрібно вирішити, коли ми вирушаємо, — із явним ентузіазмом промовила Ацуко, прибираючи чайний сервіз у мийку.

— Ти впевнений, що хочеш піти з нами? — запитала Лілі, потай сподіваючись або на його згоду, або на бажання уберегти його від невідомої небезпеки.

— Звісно, я піду з тобою. А раптом ця дівчина не зможе тебе захистити? Я не можу тебе відпустити, не переконавшись, що з тобою все гаразд. До того ж, після всього, що я побачив, як я можу жити далі? Мене ж цікавість з’їсть ізсередини.
— Отже, вирішено. Завтра у нас доба на збори перед походом у Лісове Королівство, — упевнено підсумувала Ацуко.