Глава друга. Дівчина із вогняннии волоссям

Глава друга. Дівчина із косами вознянного кольору
Вересень — дивовижна пора, перші навчальні дні, сонце палало, женучи студентів до аудиторій на пошуки знань. Всі нові студенти шукали необхідні їм кабінети, знайомилися з однолітками… в той час як старші хлопці шукали своїх друзів та знайомих у нескінченному потоці учнів, щоб поділитися враженнями про минуле літо. Так зустрілися молоді хлопці Лукаш, Олівер і Ліам. Потиснувши одне одному руки та зустрівши ще пару друзів з групи, хлопці попрямували до кабінету економіки.

Цього літа я практично весь час проводив на березі Чорного моря, в Україні. Дівчата там чудові, як тільки дізнавалися, звідки я, так і не могли відірватися від мене… — яскраво, з великим азартом хвалився Лукаш. Але хлопці так звикли до його перебільшень, що майже не звертали уваги на все більш нереальні розповіді про його подорожі.

Скільки можна?! У тебе рот взагалі закривається? Що, не вихідні — ти за кордоном, то з дівчатами… Я більше ніж впевнений, що ти максимум відпочивав тиждень, а дівчата в тебе були тільки в інтернеті… — обурено пожартував Ліам.
Усі хлопці розсміялися і почали підсміюватися над Лукашом… І лише Олівер не звертав уваги на розмови хлопців. Входячи в кабінет, він був повністю захоплений лише дівчиною, що сиділа зі своєю подругою в аудиторії. Його увагу привернула мила дівчина з прямими волоссям, колір яких нагадував вечірнє небо перед дощем. Такі яскраво-червоні, наче вогняні, пасма волосся були акуратно заправлені за вухо дівчини, що підкреслювало її яскраво-блакитні очі. Такі блакитні, що здавалося, можна було б у них потонути… Коли решта побачила мовчазний погляд Олівера в бік дівчини, то відразу затихли.
Лукаш, миттєво забувши свій захоплюючий розповідь, забувши про хлопців, побіг до цікавої особи з запитаннями:

Можна я сяджу поряд з тобою? До речі, мене звати Лукаш. Мені здається, ми десь зустрічалися. Ти ж до нас тільки в цьому році перевелася, так?
І в цей момент шум перериває міцна рука Олівера, яку той поклав хлопцю на плече і безжально, але водночас суворим тоном сказав:

Відчепися від дівчини!
Одразу після цих слів у розмову втручається дівчина, що сидить поруч. Мія злісним і роздратованим голосом заперечує Лукашу:

Ти взагалі нормальний?! За літо забув, як виглядають твої однокурсники? І відчепись від неї, нарешті! Ти бентежиш дівчину своїми тупими підкатами!

Що?! — повний подиву, Лукаш відступив від дівчини. — Ліллі?! Що з тобою стало за літо?? Тебе й не впізнати!
Почервоніла від незручності дівчина зовсім замовкла, намагаючись щось пробурмотіти.
Усі хлопці ахнули, але їх перервав дзвінок, і викладач увійшов до аудиторії.

Сідайте на свої місця, почнемо урок!
Усі хлопці поступово розсілися по своїх місцях. Ліллі повернулася до Олівера і, ледве чутно, з усмішкою на обличчі прошепотіла:

Дякую…
Здавалося, що всі одразу забули про цей такий незручний момент, але лише один хлопець не міг відвести свої думки від дівчини.