Глава 3

17 травня 1257р. 19:14
Нольдорський Ліс
   Нік сидів під одним з дерев та чистив свій меч, а коло нього стояла ельфійка.
- Як це сталось?- спитала Торувіель.
- Прийшли ми в руїни, а там чортова купа золота. Щось на мене найшло і я почав божеволіти від цього, але торговець...- говорив Нік.
- Йому можна довіряти?- перебила ельфійка.
- Так. Він не раз мені допомагав і я не бачив в нього ненависті до інших рас.
- Продовжуй.
- Між мною і торговецем почалась бійка, але він це зробив для того, щоб заспокоїти мене, але я, звісно, переміг. Після того, я отямився та почав шукати рулон...
- Сувій,- поправила ельфійка.
- Так, сувій, по який ми туди і прийшли. Якщо чесно, торговець розказував все так, що я уявляв все набагато епічніше.
- Як?
- Не знаю: бійка з піщаним монстром, нашестя змій, прокляте золото.- Нік побачив погляд ельфійки та миттю повернувся до теми,- Після того прийшов якийсь маг, який є другом того мудака, що напав на ліс п'ять років тому.
- Він представляє загрозу,- насторожено сказала Торувіель.
- Ні, я так не думаю. Він виступає проти війни і він не хотів мене вбивати. Я думаю, що в нього благородна мета, але жахливі методи.
- Ти думаєш, що мета виправдовує засоби?
- Ні, я так не думаю, але моя думка, в цій ситуації, неважлива.
- Що ти будеш робити дальше?
- Я відправлюсь до нього в Равенстерн,- сказав Нік.
- Ти не можеш цього робити. Після вашої зустрічі, Летардіан ледве привів тебе сюди живим. Ти не можеш з ним битись!
- Я не буду повторяти свої помилки. Я просто з ним поговорю. Я думаю, що з ним можна поговорити.
- Всі чародії - чудові маніпулятори. Їм не можна довіряти.
- Я зможу відрізнити брехню від правди.
- Завтра вирушаємо,- сказав Летардіан, що підійшов до них.
- Так, треба готуватись,- сказав Нік, встаючи на ноги.
- Мені потрібно в Елакрай,- сказала Торувіель,- Удачі вам в дорозі.
   Нік легко кивнув головою. Через кілька секунд, ельфійка безшумно зникла в лісі.

21 травня 1257р. 12:08
Равенстрен, Короліство Равенстерн
   В королівській залі на троні сидів молодий принц. Йому було близько 14-15 років, був дуже гордим, нарцистичним, егоїстичним та мав садистські схильності. Хлопець завжди вдягався в вишуканий одяг та дороге взуття. Коло нього завжди стояли відомі та майстерні лицарі Королівської Гвардії, які озброєні прекрасною зброєю та дорогою бронею. Перед ним, на відстані десяти метрів стояла молода принцеса. Вона була неймовірно красивою та милою. Дівчина походила з давнього знатного роду, який брав своє коріння ще до Імперії Пендор. Коло стін стояли інші вельможі та малі лорди.
- До мене дійшли чутки, що ти і твій поганий рід готуєте проти мене змову. Це правда, що ви готуєте змову проти королівської родини?- спитав принц.
- Ні, мій принце, я і моя сім'я ніколи б не посміли,- впевнено казала дівчина, хоча всередині все стискалось від страху.
- В мене є вибір: повірити слову моєї нареченої або повірити чуткам,- говорив принц,- Я, чесно кажучи, більше вірю чуткам.
- Ні, принце, прошу вас, не треба,- почала благати дівчина, але хлопець був безжалісним.
- Оскільки, ви готували змову проти моєї сім'ї, я, як єдиний її представник в цьому місті, оголошую, що відтепер замок вашої сім'ї переходить в моє розпорядження, ваш рід позбавлений почесного титулу та відправлений у вигнання, а ви покарані. Покарання відбудеться саме зараз. Пане Артур, виконуйте наказ.
   Один з лицарів зробив кілька кроків вперед, легко кивнув головою та підійшов до принцеси.
- Можете її не жаліти,- сказав принц.
   Лицар почав сильно та жорстоко бити дівчину. Вона жахливо плакала та благала допомоги, але ніхто і не поворохнувся.
- Пане Артур,- говорив принц,- Відрубайте їй руку.
   Лицар різко підняв легку та тендітну руку дівчини, витягнув меч та замахнувся для удару.
- Що тут відбувається?!!! Що за лицар б'є беззахисну дівчину?!- крикнув чоловік, що зайшов до залу.
- Я виконую накази принца.
- Значить не ті накази виконуєш і не того принца,- мовив на те чоловік.
- Ще хоч слово скажеш і...- почав лицар.
- Тобі краще замовкнути,- озброєний супутник чоловік витягнув меч.
- Хто ти такий?- спитав принц.
   Чоловік проігнорував принца та підійшов до дівчини.
- Все нормально. Тебе ніхто не образить.- до чоловіка підійшов один з його супутників, який був вдягненим в дорогий одяг,- Він відведе тебе в безпечне місце. Можеш йому довіритись.
   Принцеса піднялась та пішла з чоловіком.  Принц лютував.
- Хто ви, чорт забирай, такий?!!!- крикнув принц.
- Я Нік Блек. Поки що, єдиний, хто може поставити на місце цих лицарів.
   Дехто з Королівської Гвардії серйозно занервував та потягнувся за мечем.
- Я пам'ятаю тебе, Артуре, ти завжди мені не подобався,- сказав Нік.
- Зараз ти ведеш розмову зі мною!!!- крикнув принц, а тоді спокійно продовжив,- Хто твій супутник?
   Нік спокійно глянув в очі принцу.
- Я тебе добре чую, тому не треба кричати. Мого супутника звати Летардіан.
- Знаєш, без різниці. Вбити їх!
   Принц сів на трон, а молоді лицарі вийшли вперед та витягнули зброю. Старші гвардійці лише усміхнулись та залишились стояти на місці.
- Я б не радив цього робити,- попередив Нік та разом з Летардіаном витягнув зброю.
- Припинити!- крикнув Сер Річард, що увірвався в зал. Старий капітан Королівської Гвардії пережив не одну битву, але все ще міг достойно себе показати.
- Вони виконують накази принца!- крикнув хлопець, що сидів на троні.
- Він виконує наказ короля!- проричав король Григорій 4, заходячи в зал.
   Лицарі швидко сховали зброю та відступили назад. Так само зробили Нік та Летардіан.
- Батьку?- здивовано мовив принц,- Я думав, що ти повернешся пізніше.    
- Злізь з трону! Будеш сидіти там після моєї смерті, а зараз йди в свою кімнату. Я потім з тобою поговорю.- король обернувся до Ніка та Летардіана,- Ви двоє, за мною.
   Вони деякий час йшли за королем довгими коридорами, доки не прийшли в його покої. За ними зайшов Сер Річард, який і зачинив двері.
- Давно не бачились, Ніку,- усміхнувся король.
- Так, я теж радий тебе бачити. Мав деякі справи.
- Заручився підтримкою Нольдорів?- спитав король, поглядом вказуючи на Летардіана.
- Не зовсім так.
- Пробач за поведінку мого сина. Він зовсім зіпсувався. Що привело тебе в Равенстерн?
- Я шукаю одного чародія. Маю з до нього кілька невирішених питань.
- В Равенстерні я знаю тільки одного. Його звати Сах. Він допомагає мені в внутрішній політиці держави. Що тобі потрібно?
- Як я вже сказав, маю кілька невирішених питань. 
- Сер Річард організує зустріч з ним, але я б хотів дещо попросити в тебе.
- Що саме?- спитав Нік.
- Я б хотів, щоб ти деякий час був коло мене.
- Ти ж знаєш, я не охоронець і не солдат. Навіщо це тобі?
- Недавно мене намагались вбити. Чудовий найманець знищив охорону та напав на мене. Добре, що неподалік був Сер Паул. Він захистив моє життя ціною свого. Тобі вже доводилось мене охороняти, тому я думаю, що це не буде важко.
- Ми прийшли сюди лише за Сахом,- нагадав Летардіан, стоячи коло вікна.
- Він не пропаде. 
- Я зроблю все можливе, але при одній умові. Якщо буде битва між мною та Сахом, твої люди підтримають мене, або, принаймні, не будуть втручатись.
- Я не можу цього гарантувати.- сказав король.
- Якщо ми доведемо, що це він організував замах?- спитав Летардіан.
- Тоді я зможу вам допомогти.
- Тоді ми допоможемо тобі.- сказав Нік.
- От і добре. Вам нададуть якісні послуги та кімнати.
- Є ще одне питання. Що буде з дівчиною?
   Король деякий час мовчав, думаючи, про кого говорить Нік, а тоді згадав.
 - Я зроблю все, щоб вона почувала себе комфортно.
   Нік та Летардіан вийшли з королівської кімнати.
- Я ще хочу навідати декого.- сказав Нік.