Глава 2

8 травня 1257р. 14:38
Місто Торба, Князівство Д'Шар
   По дорозі Нік та торговець вирішили зайти в місто Торба - одне з найбільших міст князівства, що було збудоване в пустелі, неподалік від однойменної річки.
- Надіюсь, ми тут ненадовго,- сказав Нік, роздивляючись місто, яке було набагато біднішим, ніж про нього говорили на півночі.
- Ми вже майже на місці. Треба набратись сил та відпочити, щоб йти далі, бо впереді не буде нічого, крім одного і вже давно покинутого замку.
- Печально.
- Так.
   Вони вільно в'їхали в місто, але Нік побачив ворожий погляд охоронця, який ще довго дивився їм вслід. Чоловіки бачили велику кількість бідноти, які просили милостиню чи їжі. Двоє мандрівників залишили коней неподалік таверни. Несподівано до торговця підбіг бідний чоловік.
- Будь ласка, ви ж багатий чоловік. Дайте трішки грошей чи їжі. Благаю! В мене сім'я помирає з голоду.
   Торговець глянув на Ніка і нехотя дав бідняку трохи грошей. Той почав цілувати руки торговця.
- Не треба. Йди до своєї сім'ї.
   Чоловіки зайшли в таверну, де сиділи тільки солдати гарнізону та грали в азартні ігри. Нік та торговець підійшли до дівчини, що розносила напої.
- Ми йдемо на південь,- почав Нік,- Не скажеш щось цікаве?
- На південь? В колишній замок хана Бутурлая? Там нічого немає,- сказала дівчина.
- Ми йдемо ще дальше,- мовив торговець.
   Дівчино здивовано глянула на двох мандрівників. 
- Тоді ви знайдете тільки жорстоку смерть в пустелі... Стоп, ви не жартуєте? Ви дійсно йдете ще далі на південь?!
- Так,- коротко відповів торговець.
- Люди кажуть, що якщо йти строго на південь від замку хана, можна дійти до руїн давнього храму, який був збудований ще в ті часи, коли пустеля не була такою великою та суворою. Це лише легенда, але кажуть, що люди звідти повертались дуже багатими та щасливими.
- Звучить непогано,- сказав Нік.
   В таверну зайшов якийсь ветеран війни, який одразу замовив міцного алкоголю.
- Тут поважають воїнів,- сказав Нік.
- Тут встановлено військову диктатуру. Звісно, що тут поважають всіх, хто пов'язаний з військовою справою.
   Нік та торговець вийшли з таверни, знаючи, що може розгорітись битва.
- Житель Д'Шар не дуже люблять чужинців,- сказав торговець, коли вони вийшли на головну площу міста. 
   Вони побачили колону людей, яких вели солдати.
- Що відбувається?- спитав Нік в чоловіка, що стояв попереду.
   Натовп швидко зібрався навколо дійства.
- Цього року був неврожай та затяжна війна, тому харчів на всіх не вистачає, тому скорочують населення, тому й страчують,- говорив чоловік,- Взагалі-то, правильно. Давно так треба. Навіщо нам годувати бідноту?
- Ти теж для когось біднота,- сказав Нік.
   Чоловік повільно пішов вперед, проштовхуючись крізь натовп. Він майже дійшов до солдатів, коли відчув руку на своєму плечі.
- Краще не починай. Буде краще, якщо ми підемо звідси, десь переночуємо і підемо далі,- сказав торговець. 
- Ти хочеш, щоб їх зарізали, як тварин?
- Я не хочу цього, але треба зберігати нейтралітет для того, щоб вийти звідси живими.
- Цим ти керуєшся в своєму житті - зберігаєш нейтралітет?- спитав Нік.
- Ні. В Правені я попросив тебе допомоги не для себе чи своєї справи, а для місцевих жителів. В Пендор я притягнув сюди не з власних міркувань, а для того, щоб люди, що живуть тут могли жити. Буде дуже погано, якщо ми двоє помремо в бою з гарнізоном міста.
- Ти навіть не знаєш куди ми йдемо і що нас там чекає. Може взагалі ніякої загрози немає!
- Можливо, але це не означає, що ми маємо втручатись в справи жителів.
- Я не залишу їх насмерть!
- Ти ж був Нічним Вершником і робив набагато гірші речі! Відколи в тобі збудилась совість?!
- Я був,- наголосив Нік.
- Не можна цього робити. Може померти набагато більше людей.
   Нік розумів, що торговець правий, тому вони пішли в таверну, подалі від площі. Чоловік почув крик жінки, від якої забрали дитину. Гвардієць боляче вдарив жінку палкою та продовжував бити її ногами. Нік витягнув меча, швидко підбіг до солдата, одним ударом вибив палку з рук противника та приставив меч до його горла.
- Спробуй битись з тим, хто може за себе постояти,- сказав Нік,- Бачу, ти вже не такий сміливий.
   Інші солдати, яких Нік нарахував близько двадцяти, теж витягнули мечі. Чоловік звернувся до старшого солдата.
- В вас є два варіанти: або почати нікому не потрібну різню, або відпустити цих людей, опустити зброю та піти в казарми.
- В мене є наказ від князя, який я маю виконати.
- Будемо вважати, що він не дійшов, а посланець загинув.
   Капітан гвардії не хотів проливати кров своїх людей, тому наказ сховати зброю.
- Якщо від них не позбутись, то помре все місто... від голоду. Надіюсь, що я роблю правильно,- говорив капітан.
- Найважчий вибір зробить лише сильніший,- сказав один з солдатів, ховаючи меча.
- Тобі варто піти, чужак,- капітан звернувся до Ніка,- Покинь місто!
   Нік сховав зброю та разом з торговцем покинув площу. Вони йшли однією з безлюдних вулиць.
- Ти вважаєш, що зробив правильно?- спитав торговець.
- Не знаю, але я дав їм трохи більше часу на життя.
- А нам дав ніч в пустелі.
- Ти хочеш сказати, що я зробив неправильно?!- Нік різко зупинився та обернувся до торговця.
- Я хочу сказати, що, інколи, краще не втручатись, щоб не зробити гірше.
- Інколи треба зробити гірше, щоб стало хоч трішки краще.

5 років тому
   Нік проснувся від голосу Летардіана.
- Непогано поспав?- спитав нольдор.
- Могло бути й краще,- відповів Нік.
- Мовчи і йди за мною.
   Двоє чоловіків зайшли в ліс. Їх одразу зустріли четверо ельфів.
- Давно тебе не було видно, Летардіане,- мовив один з ельфів,- Я вже думав, що ти помер.
- Мене не так легко вбити. 
- Дивно, що ти весь цей час жив серед людей. Всі ці десять років?- спиталась ельфійка.
- Так,- відповів Летардіан,- Хоч вони і вразливі, і дурні, і готові вбити один одного, але в цьому є й переваги. Поки вони вбивають одне одного, я спокійно живу серед них. 
- Люди жорстокі створіння, які масово винищують ельфів, гномів та краснолюдів тисячами.
- Ельфи нічим не кращі,- втрутився Нік і одразу пожалів, оскільки на нього миттєво направили чотири луки.
- Чому ти привів його сюди?- спитала ельфійка.
- Він врятував мені життя під час різні в Ларії.
- Ми чули, що ніхто не залишився живим.
- Як бачиш ми тут.- знову втрутився Нік,- Живі і здорові, як і близько сотні інших, яких врятувала людина.
- І померло близько тисячі, через людей,- холодно мовила ельфійка.
- Лен був там?
- Не твоя справа. Ти так і не відповів на питання. Навіщо ти його сюди привів?
- Він серйозно ранений. Зараз його стан трохи кращий, але в будь-який момент може погіршитись. Йому потрібна наша допомога.
- Ми його не пропустимо. Тільки завдяки тому, що ти зробив для цього лісу, ми не розстріляли вас обох.
- Я не бажаю вам зла,- сказав Нік,- Крім того, я вже бував тут і не розкрив таємниць цього лісу.
- Минулого разу ти прийшов сюди з зброєю,- говорив ельф.
- Ми знаємо хто,- ельфійка зстрибнула з дерева,- Нічні Вершники не змогли дати тобі захист?
- Так сталось, що ми з ними маємо різні погляди на світ, тому прийшлось їх покинути. Надіюсь, що вони не пропадуть без мене.
- Вони нікого не відпускають. Смерть завжди буде йти за тобою, як і вони.
- Я спробую втекти,- сказав Нік,- Сьогодні я точно не планував помирати.
   Нік схопився за бік та ледве скривився від болю.
- Ти нас впустиш?- спитав Летардіан.
   Близько хвилини всі мовчали.
- Проходьте,- сказала ельфійка.
- Що?!- не зрозумів ельф.
- Він ранений і не вбивав ельфів. Летардіан йому довіряє, тому ми можемо йому вірити, але як тільки він виздоровіє, то одразу покине ліс.- пояснила ельфійка.