Розділ 46. Марта

   Минув ще деякий час, і наше життя остаточно перетворилося на дивовижну, сповнену морського бризу пригоду. Спільні рейси стали для нас із Матео способом життя. Несподівано для себе я відкрила, що надзвичайно люблю плавати, і робота стюардеси, хоч і нелегка, зате має дуже багато плюсів. Не лише класна зарплата, а й постійні подорожі красивими місцями, нові цікаві знайомства та яскраві враження. Та головне, що все це — разом з моїм коханим капітаном.

   Вранці ми вирушаємо в чергове велике плавання — на цілих три місяці мальовничими куточками Середземного та Іонічного морів.

   У нашій спальні панував творчий хаос: на підлозі лежали розкриті валізи, довкола майоріли літні речі, а ми з чоловіком схвильовано перемовлялися, пакуючи все необхідне.

— Матео, ти взяв той новий тример для гоління? А де моя зарядка до телефону? — я гарячково оглядала кімнату, намагаючись згадати, що ще могла забути. Одяг визирав з валізи чималою гіркою.

  Матео, який саме складав свої футболки, м'яко засміявся, підійшов до мене ззаду й обхопив за талію, притягуючи до своїх широких грудей.

— Крихітко, заспокойся, — прошепотів, цілуючи мене в шию. — І взагалі, навіщо тобі стільки одягу? На людях ти все одно мусиш бути в білосніжній формі стюардеси, яка вже чекає на тебе на яхті. А в решту часу, коли ми залишатимемося наодинці в каюті... ти можеш бути взагалі гола! Мене це цілком влаштовує. Тим більше, ми пливемо влітку, тож холодно точно не буде.

— Ах ти ж розпусник! — засміялася, розвертаючись у його обіймах і жартівливо стукнувши його кулачком у груди. — А хто недавно біля берегів Туреччини вночі кутався в усі ковдри і просив зігріти, бо йому з моря «надуло»?

— То була винятково аномальна ніч, капітанко мого серця! — виправдовувався Матео з білозубою усмішкою.

  Його жартівливий тон миттєво змінився глибоким, палаючим поглядом. Він м'яко провів долонею по моїй щоці, приборкуючи пасмо волосся, і накрив мої губи гарячим, солодким поцілунком. Великі руки ковзнули нижче, пестили мою талію й спину. Потім нижче… Я заплющила очі, розчиняючись у його рідному теплі, й міцно обійняла коханого за шию. Подих перехопило, а валізи та збори вмить відійшли на другий план. Ми почали наближатися до ліжка, готові впасти на нього і на якийсь час забути про цілий світ. Пірнути в глибини чуттєвої насолоди, щедро подарувати одне одному того жару, який раптом розгорівся в наших тілах.

   Але наші гарячі пестощі раптово перервав тупіт дрібних крочків за дверима. В коридорі почулися голоси моєї мами, дітей і ще когось, здається, друга Тоні — Віто. У нас гості…

  Двері кімнати без жодного стуку відчинилися, і всередину вбігла Мія — маленька сестричка Матео. З кумедними хвостиками та сонячною усмішкою вона одразу кинулася до нас.

— Марто! Матео! — защебетала дівчинка, розставивши рученята для обіймів. — А ми приїхали попрощатися. Ви вже збираєтеся? А потім ми з Софією та дядьком Віто їдемо плавати на море!

   Ми з Матео швидко відсахнулися одне від одного, намагаючись повернути собі поважний вигляд, і разом нахилилися до дитини.

— Ого, яка ти красуня! Які гарні хвостики, — погладив малу по волоссі. — На пляж їдеш? — Матео підхопив сестричку на руки, дзвінко цьомкнув у щічку, від чого Мія дзвінко зареготала.

   Я м'яко погладила дівчинку по голівці й поцілувала в носик. Ми з чоловіком перезирнулися, підморгуючи одне одному з ледь помітною усмішкою.

   Коли Мія, виконавши свою важливу місію, з радісним писком вибігла з кімнати, Матео повільно причинив двері й повернувся до мене. На його обличчі грала лукава й дуже зацікавлена гримаса.

— Слухай, Марто... — хитро промовив, спираючись плечем на одвірок і згори вниз споглядаючи на мене. — Це мені здається, чи між Віто і твоєю мамою дійсно зав'язується щось дуже особливе? Якось він останнім часом багатенько фігурує у нашій родині. То «випадково» на каву зайде, то ось на море їх везе...

   Я ніяково хихикнула, прикривши рот долонею, і відчула, як щоки заливає легкий рум'янець.

— Ну-у... — протягнула я з посмішкою. — Тобі не здається. Думаю, моя мама справді захоплена ним. Я ще ніколи не бачила її такою. Це від того дня, коли твої батьки вдруге одружувалися. Віто тоді на весіллі почав загравати з моєю мамою, запрошував танцювати, так і почалося…

— Ого! — Матео щиро засміявся й знову підійшов до мене, обіймаючи за плечі. — Схоже, у нашій родині якась епідемія кохання. Як почалося з нас, так і пішло далі.

— Так. Не знала, що це заразне, — засміялася. — Ходімо до гостей? Дуже мило, що мама приїхала попрощатися, адже ми тепер побачимося аж через три місяці.

— Так, ходімо. Але ще хвилинку… — задумливо посміхнувся чоловік.

   Він став у мене за спиною, міцно пригорнув до себе за талію, і ми разом подивилися у вікно, за яким під яскравим сонцем виблискувало величне бірюзове море. Попереду на нас чекала довга дорога, нові відкриття, небезпеки й безмежне щастя, яке ми побудували власними руками. Від цього серце схвильовано тремтіло в грудях. Але паніки не було. Я лиш міцніше притиснулася до мого капітана і обійняла його руки своїми. Тепер я вірю, що з моїм Матео нам не страшні жодні шторми.

***********************************

Дорогі читачі, щиро дякую за увагу. Ваша підтримка дуже надихає мене. Якщо історія сподобалася, не забувайте ставити сердечко і ділитися враженнями в коментарях. Це дуже важливо для мене.