Розділ 42 . Матео

  За вікном панувала рання весна. Березневе сонце, ще кволе й прохолодне, м’яко освітлювало мій робочий стіл, завалений конспектами, схемами морських шляхів та товстими підручниками з навігації і морського права. Я мав би зосередитися на підготовці до складного іспиту, але думки вперто тікали геть. Спеціальна література розпливалася перед очима, поступаючись місцем спогадам, які досі змушують моє серце прискорено битися.

  Минуло майже пів року від того жахливого дня, який назавжди розділив наше життя на «до» та «після». А вірніше ночі, коли я мало не втратив свою юну дружину. Мене досі трясе від тих спогадів. Як подумаю, наскільки  мало бракувало до того, щоб Марта пішла з життя назавжди… Просто немислимо страшно. Тоді я чітко збагнув, що вже геть не уявляю життя без цієї дивовижної дівчини. На щастя, той турист побачив людину за бортом і все сталося, як сталося. Згодом ми з батьком знайшли його і віддячили за допомогу солідною сумою грошей.

   Тоді, після затримання Віолетти, події розгорталися із нищівною швидкістю. Поліції Спліта не довелося довго шукати докази: камери відеоспостереження, встановлені вздовж бортів і в коридорах яхти, зафіксували геть усе. Кадри чітко показали, як вона лицемірно й холоднокровно повела Марту на відкриту палубу, а потім пішла геть у каюту, вдаючи, що лягає спати. Хоч сам поштовх не потрапив у кадр, бо  там камери мали сліпу зону, але і без цього доказів виявилося досить. Суд був швидким і безжальним — за замах на умисне вбивство з корисливих мотивів Віолетті присудили дванадцять років ув'язнення.

   Тепер вона за ґратами, і цей кошмар нарешті закінчився. Хоча слід у душі залишив настільки глибокий, що його неможливо стерти, забути.

  Це був колосальний удар і надзвичайно важкий період для всієї нашої родини. Найбільше ми хвилювалися за дітей. Їм, звісно, ніхто не відкрив усю жорстоку правду — для них мама просто змушена була терміново й надовго виїхати. Лука і Мія досі часто питають про Віолетту, часом плачуть за нею. Це щоразу завдає невимовного болю, ятрить ті душевні рани.

   Справжнє полегшення всі відчули, коли Тоні, нарешті закрив свої справи в Україні й остаточно перебрався до Хорватії. Адже він роками розривався між двома країнами лише через примхи Віолетти. Вона категорично відмовлялася осісти в Трогірі, прикриваючись турботою про хвору матір у Вінниці. Лише під час розслідування випливло, хто насправді тримав її там — Вадим. Як з'ясували слідчі, вони таємно зустрічалися вже дуже давно.

   Коли вся ця отрута нарешті зникла з нашого дому, життя повільно почало ставати на рейки. Стало легше, як корабель значно швидше розсікає хвилі після очистки корпуса від різних молюсків, які на ньому налипають.

   Аби допомогти батькові з дітьми, поки вони ще малі й потребують уваги, Софія погодилася переїхати до Хорватії на постійній основі. Дім знову наповнився дитячим сміхом, спокоєм, теплом та затишком.

Батько дотримав свого слова: він перерахував Софії обіцяні гроші. Моя теща повністю погасила кредит за свою квартиру у Вінниці і отримала її у повну власність. Тепер вона здає її в оренду, маючи власний пасивний дохід і повну фінансову незалежність, але залишилася поруч із нами.

    А Марта... моя смілива дівчинка. Перевелася на заочне відділення в університеті, щоб не полишати навчання, але головне — вона  поруч. У моєму домі, у моєму житті, у моєму серці. Ми живемо разом і щодня дякуємо Богові за те, що того злощасного вечора море не змогло забрати мою красуню назавжди.

   Я важко зітхнув, заплющив очі й відкинувся на спинку крісла, провівши долонею по обличчю. Спогади все ще віддавали гострим болем, але це вже був біль переможеного минулого.

    Двері прочинилися, Марта підійшла заду. Вона поставила чашку з кавою на край столу і за мить на мої плечі лягли теплі, ніжні долоні. Обережно пригорнулася до моєї спини й торкнулася губами моєї мочки вуха, залишаючи м'який, гарячий поцілунок, від якого по шкірі пробіглися приємні мурашки.

Моя красуня ледь нахилилася до мого обличчя і грайливо прошепотіла мені прямо у вухо:

— Пане капітане... а можна вам трохи позаважати? Чи ви дуже зайняті своїми розумними книжками?

   Я усміхнувся, перехопив її тендітні пальці на своїх грудях і притягнув дівчину трохи вперед, щоб бачити її сяючі очі. Усі випробування, які ми пройшли, вартували цього єдиного моменту спокою й безмежного щастя.

— Тобі можна. І тільки тобі... — грайливо відповів, з усмішкою зазираючи в її сяючі очі.

   Я перехопив її тендітні долоні, потягнув легенько на себе й за секунду вже всадовив красуню собі на коліна. Марта тихо зойкнула, але одразу ж м'яко вмостилася зручніше, обхопивши мою шию обома руками. Її ніжний аромат шовковиці та ранкової свіжості миттєво витіснив із голови всі думки про складні навігаційні карти та іспити.

   Я обійняв її талію руками, міцно пригортаючи до себе, і лукаво зазирнув у  декольте її домашньої маєчки.

— Хей, капітане, куди це ви дивитеся? — награно суворо спитала Марта, намагаючись прикритися рукою, але її зрадливі бісики в очах і легкий рум'янець на щоках казали про протилежне.

— Звіряю маршрут, пані, — засміявся, перехоплюючи її кисть і занурюючись губами в теплу ямочку між ключицями. — Перевіряю, чи немає на моєму шляху штормів. Поки що бачу лише штиль і дуже привабливі краєвиди.

   Марта солодко засміялася, покуйовдила моє волосся пальцями. Ледь відхилилася назад, щоб подивитися мені в обличчя: