Розділ 39. Матео

Вечірні сутінки повільно огортали Адріатику. Білосніжна яхта впевнено розсікала хвилі на швидкості вісімнадцяти вузлів, залишаючи за кормою довгий пінний слід. Я стояв біля штурвала, стежачи за екраном картплотера та курсом на Спліт. Усе йшло за планом.

Аж раптом спокій вечора розірвав різкий крик одного з пасажирів з кормової палуби:

— Людина за бортом! За бортом! Дивіться!

Моє серце миттєво зробило болісний перебій і зупинилося. Всередині все похололо. На щастя, навчання таки ввімкнуло мозок, перемагаючи паніку. Автоматично спрацював професійний протокол MOB.

— Хто?! Трекуй! Не зводь очей! — гаркнув я на всю горлянку, не впізнаючи власного голосу. — Показуй пальцем у воду й не відводь погляду!

Пасажир заціпеніло витягнув руку в темну порожнечу позаду судна.

Я миттєво ударив по червоній кнопці MOB на навігаційній панелі. Екран заблимав, фіксуючи точні географічні координати точки падіння. Одночасно мої руки вже скидали важелі двигунів у нейтральне положення. Увімкнути реверс на такій швидкості — означало б ризикнути редуктором і створити небезпечні вири під кормою, тому перше правило: негайно зняти тягу з гвинтів, аби не затягнути людину під лопаті.

За секунду біля мене опинилася Маріца. Досвідчена стюардеса, яка роками працювала на морі, зреагувала бездоганно й без зайвих слів.

— Я беру круг! — блискавично вигукнула, зірвавши з кріплення підковоподібний рятувальний круг, і з силою жбурнула його за борт.

У той же момент спрацював автоматичний світловий дубльований маячок — у темній воді далеко позаду спалахнуло миготливе біле світло. Вночі це єдиний шанс не втратити людину з очей серед хвиль.

— Маріцо, на прожектор! Тримай світло прямо на маячку! — наказав, закладаючи чітку, розраховану циркуляцію — поворот-петлю.

— Прийнято! — чітко відкарбувала, миттєво розвертаючи потужний пошуковий прожектор у бік миготливого вогника.

Величезна багатотонна яхта за інерцією просунулася вперед ще на пару сотень метрів, перш ніж підкоритися рулю і зрізати хвилю, розвертаючись на зворотний курс. Секунди здавалися роками.

Нарешті ми наблизилися і яскравий промінь прожектора, який професійно утримувала Маріца, вихопив із темряви силует у воді. Там бовталася маленька, беззахисна постать. Намокле волосся, тонкі руки, які хаотично били по воді, намагаючись утримати голову над хвилями.

Це була Марта.

Кров закипіла в скронях, а в грудях вибухнув дикий, нелюдський жах. Моя дівчинка... Вона ж майже не вміє плавати!

— Марто! — роздертий крик вирвався з моїх грудей, здавлюючи горло.

Паніка намагалася паралізувати мої руки, але я змусив себе дихати. Помилка на містку зараз коштуватиме їй життя. Я обережно маневрував, заходячи до дівчини з підвітряного боку. Корпус яхти мав закрити її від вітру та згладити хвилю, створивши «тиху воду».

За кілька десятків метрів до Марти я повністю заглушив двигуни. Яхта зупинилася, перейшовши в плавний дрейф. Я зафіксував руль і крикнув:

— Маріцо, опусти трап на кормі!

У декілька стрибків я подолав сходи до купальної платформи.

Маріца діяла як годинниковий механізм: за секунди передала прожектор одному з пасажирів, який теж прибіг на крик, і вже бігла за мною, на ходу опускаючи гідравлічний складаний трап низько до води. Потім приготувала термоковдру й сухі рушники.

Марта вже майже не кричала. Її сили танули. Вона лише важко закашлювалася, намагаючись хапати повітря, і з останніх сил трималася.

Затримка в пару секунд могла стати фатальною. Я накинув ремінь додаткового рятувального круга собі через голову на шию, щоб руки залишалися вільними, і без вагань ластівкою стрибнув у холодну темну безодню.

Крижана вода обпекла шкіру, але мені було байдуже. Я потужним кролем розсікав хвилі, швидко долаючи відстань, яка розділяла нас.

— Марто! Я тут! Тримайся! — задихаючись, мовив, коли наблизився.

Її очі були повні застиглого, тваринного страху. Дівчина з останніх сил намагалася тримати голову над водою. Побачивши мене, ледь помітно всміхнулася, та навіть не мала сили щось сказати.

Я підхопив її знизу, під пахви, витягуючи її голову високо над водою, і міцно притиснув до своїх грудей. Вона взялася тремтячими руками за мої плечі, важко дихаючи мені в шию. Сильно закашлялася.

— Тихо, пташко, тихо... Я тримаю. Все добре, я поруч, — швидко й гаряче шепотів, просуваючи круг під її руки для додаткової плавучості. — Ти в безпеці.

Спираючись на круг і загрібаючи однією рукою, я поплив назад. Маріца вже чекала на самому краю опущеного трапу, занурившись по коліна у воду, аби полегшити нам підйом.

— Давай її мені, Матео! Я тримаю! — впевнено сказала стюардеса, простягаючи руки.

Я підхопив Марту за талію та з силою виштовхнув нагору, де Маріца спритно перехопила її під пахви й допомогла витягти на суху палубу. Далі я сам вискочив з води.

Камінь із серця впав, на секунду ми зітхнули з полегшенням. Але наступної миті радість замінилася страхом. Дівчина просто безсило лягла на палубу, не відкриваючи очей. Практично втратила свідомість.