Розділ 36. Марта

Того вечора ми прийшли на віллу Тоні на спільну сімейну вечерю. Усі зібралися за великим столом на терасі, де панував затишок і шум вечірнього моря. Матео із захопленням поділився радісною новиною: його давній знайомий, власник чартерної компанії, запропонував йому завезти групу туристів зі Спліта до італійського портового міста Анкона, зачекати там трохи, а наступного дня доставити їх назад у Хорватію.

— Це чудова нагода, сину, — задоволено сказав Тоні, відкладаючи прибори. — Тобі ж треба наганяти необхідні морські милі для капітанської ліцензії. Тай набагато краще, коли матимеш практику не тільки на наших катерах, а й на чужих.

Матео задоволено посміхнувся, перевів свій палкий погляд на мене й хитро підморгнув:

— А ще це чудова можливість поєднати приємне з корисним... Якщо моя дружина попливе зі мною.

Серце приємно тьохнуло, я засяяла від щастя.

Почувши про поїздку до Італії, Віолетта раптом відставила бокал, а її очі спалахнули хижим вогником. Вона буквально вчепилася в цю ідею! Жінка почала просити, щоб її теж узяли із собою. Склала руки в благальному жесті, розплакалася й солодким голосом марудила Тоні, що все життя мріяла побачити Італію, і що їй просто необхідне «перезавантаження» після важких тижнів догляду за матір'ю у Вінниці.

Чоловіки були геть не в захваті. Матео взагалі спохмурнів — йому зовсім не посміхалася перспектива бачити мачуху на борту. А Тоні лише здивовано знизував плечима. Проте Віолетта не здавалася, вона так майстерно тиснула на жалість і капризувала, що знесилений її ниттям чоловік зрештою здався.

— Матео... — зітхнув, подивившись на сина з проханням у очах. — Запитай, чи можна взяти ще одну людину. Чи буде там місце? Зроби це заради мене.

Хлопець зціпив зуби. Страшенно не хотів цього робити, але щоб не псувати стосунків із батьком, неохоче згодився:

— Гаразд. Я запитаю. Але нічого не обіцяю.

 У день відплиття сонце заливало гавань Спліта сліпучим світлом. Яхта виявилася білосніжною, з просторою палубою, шкіряними диванами та комфортними каютами. Шлях через відкрите море мав зайняти близько шести-семи годин.

  Матео в капітанській кашкетці й білому поло почувався у своїй стихії. Впевнено тримав штурвал, наче вже десятки років розсікає моря на таких великих яхтах. А який же він красунчик у тому капітанському одязі… У-м-м… Нереально відвести погляд. Я з задоволенням крутилася біля капітана мало не всю дорогу, а він грайливо називав мене старпомом.

Близько п'ятої вечора ми причалили в порту Анкони. Туристи вирушили до міста, а у нас залишався цілий вечір для прогулянки, після чого ми мали повернутися й переночувати у зручних каютах на яхті. Щойно наші ноги торкнулися італійського причалу, Віолетта миттєво пожвавилася, схопила сумочку і побігла в місто.

Забувши про мачуху, ми з Матео з головою поринули в вечірню Анкону. Місто зустрічало нас теплом, м'якими тінями, особливою старовинною атмосферою.

Ми блукали вузькими брукованими вуличками, де повітря пахло морською сіллю, ароматною кавою та випічкою. Матео міцно тримав мене за руку, не зводячи з мене щасливого погляду. Вулички вивели нас до знаменитого Фонтану тринадцяти струменів — Грецької капітелі. Вода там витікала з чудернацьких різьблених кам'яних масок, і ми, мов малі діти, вмилися цією прохолодною водою. Потім піднялися до альтанки на високому пагорбі біля собору Сан-Чіріако, звідки відкривався неймовірний краєвид на освітлену вогнями набережну та портові доки.

— Знаєш, мала, я бачив багато портів, але з тобою це місто здається якимось особливим, — тихим, оксамитовим голосом проказав Матео. Притягнув мене до себе за талію, обпалюючи поцілунком у шию.

— Це тому, що поруч із тобою я почуваюся як у казці, капітане, — засміялася, провела пальцями по його вилиці. — Ти точно знаєш, як звести дівчину з розуму.

— Те ж саме можу сказати про тебе, — грайливо підморгнув.

Ми повечеряли в затишній родинній траторії просто на набережній. Замовили місцеву гордість — бродетто. Густу й неймовірно смачну рибну юшку з морепродуктами, та ніжну пасту з молюсками. Сміялися, фліртували й просто насолоджувалися цією казковою ніччю.

Назад на яхту ми повернулися вже близько опівночі. Місто поволі засинало, а судно м'яко гойдалося на темних шовкових хвилях.

Як справжній капітан, Матео перш за все пішов перевірити, чи все на борту в порядку. Наша стюардеса, доброзичлива жіночка років  мабуть 45 на ім’я Мариця, яка цілий день дбала про затишок і обслуговувала туристів, посміхнулася нам і тихо доповіла:

— Усе спокійно, капітане. Пасажири у своїх каютах, усі вже повернулися з міста. На борту повний порядок.

— Дякую, Марице. Доброї ночі, — відповів Матео й за руку потягнув мене до капітанської каюти.

Щойно двері зачинилися за нашими спинами й клацнув замок, світ поза кімнатою просто перестав існувати.

Капітанська каюта була просторою, із великим широким ліжком, накритим білосніжною білизною. Наші тіла були добряче втомлені довгою прогулянкою, ноги ледь тримали, але бажання спати не було зовсім. Всередині палало щось куди гарячіше за втому. Ми жадібно прагнули розслабитися, але ще більше — злитися в одне ціле, кохатися до самого світанку під тихий шелест хвиль за бортом.