Розділ 35. Матео

Коли Віолетта врешті повернулася до Хорватії, легше нікому не стало. Безкінечне ниття і невдоволення всім і всіма вже стало нормою для неї. Їй геть не цікаво займатися дітьми, ані готувати, чи ще щось робити з сім’єю. Постійно десь на своїй хвилі — калістеніка, косметичні процедури, якісь підозрілі тренінги, шопінг. Все щоб мати ефектний вигляд і привертати увагу, як яскрава вивіска на магазині. Моя мачуха впевнена, що своєю красою і тим, що вміє у ліжку ощасливить чоловіка. Якось Софія проговорилася Марті, що молода дружина часом влаштовує Тоні «свято» у спальні. Після цього він стає спокійніший і далі терпить її вибрики й марнотратство. 

 Але я ж не сліпий. Бачив, що батька все більше нудить від тієї красуні. Вона його просто висмоктувала. Хоч як намагався приховувати це переді мною, чи іншими.

Увечері, коли ми з Мартою залишилися самі, я не втримався, сказав їй:

— Знаєш, сьогодні батько знову був сам не свій на роботі. Все почав забувати, нервуватися. Та краля його доконає. Краще б і не їхала сюди, — ходив кімнатою туди-сюди. Кулаки стискалися самі собою.

— Так… Я теж це помічаю. І мама. Каже, що Віолетта все більше нахабніє. Мені дуже шкода, Матео. Але… Що ми можемо?

— Не знаю, але я щось вигадаю. Дістала! Раніше Тоні був… Був зовсім іншою людиною. Життєрадісною, простою. А зараз —  клубок нервів!

Марта співчутливо слухала. Потім тихо запитала:

— А ти помічав щось цікаве за своєю мамою?

— Що ти маєш на увазі?

— Ну… — Марта трохи зам’ялася. — Вона щоразу дуже хвилюється, коли Тоні має приїхати. Неважливо, чи він привозить дітей до мене, чи забирає мене до них. Вона одразу біжить до дзеркала. Чепуриться. Поправляє зачіску. Вона наче розквітає перед ним.

Я витріщився на Марту. Очі трохи не вилізли з орбіт.

— Серйозно? Моя мама?

— Так, Матео. Вона поводиться зовсім інакше, коли він поряд. Дивиться на нього по-особливому.

Я замислився. Ніколи такого не помічав. Для мене вони були просто батьками, які давно розійшлися. А тут таке…

Марта підсунулася ближче. Взяла мене за руку. Ніяково запитала:

— А ти… ти хотів би, щоб вони знову були разом? Твої мама й тато?

Серце на мить стиснулося. Стало якось солодко й важко водночас.

— Звісно, хотів би, — тихо відповів. Зітхнув. — Це ж моя сім'я. Але ні, мала, це нереально.

— Чому? — шепнула.

— Бо батько не покине свою молоду кралю. Заради її підкачаної дупи і заради дітей, він точно нічого змінювати не буде. Не думаю…

— Ну… Може й так. Ти краще їх знаєш, — зітхнула.

Я пригорнув Марту до себе. Вона міцно притулилася до моїх грудей. Всередині все кипіло від люті на Віолетту, але теплі обійми дівчини дуже заспокоювали.

Марта

Наступного дня я знову була на віллі Тоні. Мама саме поїхала з Тоні щось купити. Віолетта залишилася вдома. Я забрала Мію й Луку, і ми пішли до моря. Трохи хлюпалися біля берега, будували замки з камінців. Час минув непомітно.

Поверталися ми назад не через головні ворота, як зазвичай, а ззаду, через задній двір і терасу. Малі одразу побігли на свій ігровий майданчик біля кущів олеандра. А я повільно підійшла до тераси, збираючись забрати залишені там панамки.

І раптом завмерла.

Зі скляних дверей тераси доносився голос Віолетти. Вона з кимось розмовляла по телефону.

Це точно був чоловік. І Боже мій, як змінюється людина! Від учорашнього «виснаження», важких зітхань і стогонів не лишилося й сліду. Жίнка просто сяяла від енергії та задоволення.

Вона щебетала грайливо, щедро сипала кокетливим смішком і обговорювала якийсь ресторан. Її голосок був нудотно-солодким. Точно таким, яким вона іноді заговорювала до Тоні — коли їй щось було терміново треба, або коли відчувала за собою провину.

Я вражено підняла брови. Завагалася. Серце прискорено забилося в грудях. Мені аж очі округлилися від обурення й подиву! Отже, перед чоловіком вона вдає нещасну й знесилену мученицю, а варто йому вийти за поріг — цвіте й пахне з якимось іншим?

Першою думкою було одразу все розповісти Матео. Але я швидко зупинила себе. А що, як я щось не так зрозуміла? Може, це якийсь її родич чи давній знайомий? Не хотілося роздмухувати скандал і ще більше накручувати Матео, не маючи твердих доказів.

Я тихо відступила назад і повернулася до дітей на майданчик. Але гидкий осад у душі лишився на весь день.

Увечері за мною приїхав Матео.

Коли ми повернулися до нашого будинку, день уже тихо згасав, заливаючи небо ніжними рожевими і фіолетовими барвами. Ми перевдяглися й пішли гуляти вздовж моря.

Повітря було теплим і свіжим, хвилі з тихим шелестом накочувалися на каміння. Матео переплів свої пальці з моїми. Після важкого дня поруч із ним було так затишно й спокійно, хоч думки про розмову Віолетти все одно не виходили в мене з голови…

Матео був у просто неймовірному настрої. Уся його вчорашня лють і роздратування через мачуху кудись випарувалися, варто було нам залишитися вдвох.