Розділ 31. Марта

Туман ейфорії розвіявся раптово й гучно. Гучний, наполегливий дзвінок мобільного буквально вирвав нас із солодкого забуття. На екрані засвітилося ім'я Віто — колеги Матео й батька Луції. Виявилося, що вже майже вечір.

Матео сказав якесь міцне слівце хорватською, надув щоки й насилу взяв себе в руки. Він підвівся з ліжка, шукаючи очима свій одяг, і на ходу натягнув шорти.

— Так, Віто, слухаю... Ні-ні, не заважаєш, — витиснув із себе хлопець, намагаючись надати голосу ділового тону. — Щодо техогляду «Кароліни»? Так, я зроблю завтра. Вже домовився на 11 годину, — ще щось коротко поговорив. — Гаразд, до зустрічі.

Скинув виклик і поклав телефон на ліжку.

За цей час я проявила чудеса спритності. Гарячково влізла в білизку, шорти, натягнула майку й тепер розгублено поглядала на Матео. Щоки палали. Серце знову гатило в ребра, але вже від сорому й ніяковості. Я почувалася так, ніби різко протверезіла після міцного алкогольного сп'яніння. Що це взагалі  було?! Ми ж пили тільки воду!

Матео важко сів на край ліжка. Набрав повні легені повітря й уважно, не кліпаючи, поглянув на мене.

Я не знала, куди подіти очі. Пішла до дзеркала. Почала гарячково поправляти розпатлане волосся, намагаючись зв'язати його в хвіст. Губи тремтіли, а в дзеркальному відображенні на мене дивилася дівчина з абсолютно божевільними, розширеними зіницями. Ні! Вже жінка. Господи… Не вірю!

Матео безшумно підвівся з ліжка. Підійшов ззаду. Його гарячі долоні м'яко лягли мені на талію, притягуючи ближче до своїх грудей. Він нахилився й легенько, невагомо торкнувся губами моєї шиї.

Я схвильовано ковтнула важкий клубок у горлі. Руки безсило опустилися вздовж тіла. Гумка для волосся вислизнула з пальців і впала на підлогу. Я заціпеніла, боячись навіть ворухнутися.

— Як ти? — ледь чутно запитав прямо у скроню.

Замислилася на мить. Подумки прислухалася до власного тіла й збагнула дивну річ. Фізично я почуваюся прекрасно. Нічого не болить. Я виспалася і повна енергії. А я ж так цього боялася! Наслухалася колись залякувань від подруг, начиталася жахів в інтернеті про жахливий біль під час першого разу. Маячня. Все виявилося зовсім не так. Принаймні для мене.

Лише на секунду трошки запекло. І все. Дрібниця! Це взагалі ніщо порівняно з тими неймовірними пестощами, відчуттями, від яких голова йшла обертом. Його жар просто плавив нас, мов лід під гарячим південним сонцем. І я б хотіла переживати подібне ще мільйон разів.

Але… З емоціями панував повний хаос. Думки про майбутнє плуталися, мов рибальська волосінь.

Я змусила себе повернутися. Подивилася Матео просто в очі. У них палало стільки тривоги й ніжності, що в мене перехопило подих.

— Я... не знаю, — тихо видушила з себе.

Матео споважнів. Насупив брови, міцніше стиснув мої долоні.

— Ти шкодуєш? — тихо й обережно запитав. — Про те, що сталося?

Серце калатало десь у п'ятах. Я схвильовано прикусила нижню губу. Помовчала кілька довгих секунд, збираючи залишки сміливості. A тоді випростала спину й запитала у відповідь:

— А ти?

Матео з неймовірним теплом і непідробною радістю зазирнув мені просто в очі. Його обличчя розпливлося в щасливій усмішці.

— Я? Ні! — впевнено вигукнув, а потім зніяковів. — Це було щось неймовірне! Я... Пробач, якщо... Я просто не...

Він затнувся й розгублено замовк. Хапав повітря, як риба на суші.

Я відчула, як важкий камінь миттєво впав із моїх плечей. Його очі сяяли таким щирим, безмежним щастям, що всі мої страхи просто розчинилися в повітрі.

— Тобі немає за що перепрошувати, — злегка посміхнулася. — Я так само піддалася емоціям.

Матео полегшено видихнув і міцніше пригорнув мене до себе. Я притулилася щокою до його теплих грудей.

— Тільки... будь ласка, нікому не кажи про це, — благально поглянула на нього знизу вгору. — Навіть Маріну. Це має залишитися тільки між нами.

Чоловік пообіцяв, що не скаже. І тут мене мов струмом вдарило. Раптовий, крижаний спогад пронизав свідомість.

Презервативи! Ті самі, які його мама, Ріта, так турботливо поклала нам у каюту на першу шлюбну ніч. Тут їх не було. Ми навіть не згадали про щось таке!

Серце стиснулося від раптового жаху. Ноги стали ватяними. Я ж можу завагітніти! Просто зараз, від цього єдиного, божевільного дня!

Я гарячково вивільнилася з обіймів чоловіка і з тривогою поглянула Матео просто в очі.

— А якщо... якщо я завагітнію? — видавила з себе тремтячим голосом.

Хлопець завмер. Він довго й мовчки дивився на мене. Очі розширилися, а вираз обличчя став безпорадно-ніяковим.

— Сподіваюся, цього не станеться, — нарешті вимовив і злегка знизав своїми широчезними плечима.

Я натягнуто всміхнулася й швидко відвела погляд убік. Всередині все боляче защеміло й занило від тупого, важкого болю.

Звісно. Хто б сумнівався? Він не хоче дитини. У нього ж такі грандіозні плани на майбутнє — стати капітаном дальнього плавання, підкорювати океани, мандрувати світом. У ці плани аж ніяк не входить сидіти вдома й міняти дитячі підгузки.