Розділ 28. Матео

Наступного ранку все пішло за планом. Як і домовлялися, я завіз Марту до батька, щоб вона бавила малу Мію, а сам помчав на роботу. Того дня я катав туристів на одній із наших сімейних яхт. А потім до вечора займався нудним оформленням оренди інших катерів і яхт.

Десь після обіду на телефон прийшов виклик від батька.

— Матео, у нас тут форс-мажор, — схвильовано мовив Тоні в слухавку. — Віолетта терміново повертається в Україну.

— Що сталося?

— Телефонували з дому. Доглядальниця її паралізованої матері раптово захворіла й потрапила до лікарні. За бабусею нікому доглядати, батько не впорається сам. Тож Віолетта мусить негайно їхати туди. Хтозна, на скільки це затягнеться... Слухай, поговори з Мартою. Чи не могла б вона допомогти Софії з дітьми хоча б цей тиждень? Поки Віолетти не буде, а Лука в лікарні.

Новина про від'їзд мачухи звучала як ковток свіжого повітря.

Так пролетіло майже вісім днів. Ми з Тоні з головою поринули в роботу, Софія фактично жила в лікарні поруч із Лукою, а Марта взяла на себе ціле господарство. Вона не просто бавила Мію — вона буквально оживила батьків дім: поливала квіти, прибирала, готувала, постійно вигадувала для малої якісь забави. Була трохи у батька, а трохи в нашому домі, з моєю мамою. А коли малого Луку нарешті офіційно виписали — здорового та щасливого, — усі в родині нарешті видихнули.

Попри те, що цього тижня ми з Мартою бачилися не так часто, як хотілося б, я використовував кожну вільну хвилину, щоб посилено вчити її хорватської мови. При кожній нагоді — за сніданком, у машині чи перед сном — я називав їй нові слова, виправляв вимову й змушував повторювати фрази. Вона так смішно й старанно намагалася виговорити наші важкі приголосні, що я просто танув.

А того вечора я прийшов по Марту до батькового дому саме тоді, коли вона бавилася з Мією. Софія купала Луку, а ці дві красуні сиділи на килимі в просторій вітальні й роздивлялися якусь дитячу книжечку. Мала кумедно щебетала до своєї няні трохи українською, трохи хорватською. Сказала:

— Pogledaj, Marta, kako je lijepo prase, — і тицьнула пальчиком на порося в книжці.

Дівчина засміялася, перепитала:

— Прасе? Як праска, чи що?

— Ага, але це не прилад для прасування одягу, а порося, дорогенька, — я не витримав, хихикнув теж.

— О, Матео, привіт. У мене голова обертом від ваших хорватських словечок. Почуваюся дуже дивно. Не знаю, чи можна взагалі звикнути, що, наприклад, понос (ponos) — це не діарея, а гордість, а коли написано «Позор» (pozor), то це не сором, а «увага».

Ми всі засміялися. Мія сказала задоволено:

— А я навчила Марту, як буде собака й кіт. І ще... курка.

— Супер. Покажеш, Марто?

Дівчина засміялася й знайшла в книжечці зображення собаки, показала й озвучила:

— Це пас.

Я весело кивнув. Далі вона показала пальцем кота, потім курку й промовила:

— Це мачка, а це — кокош.

Мія гордо всміхнулася.

— Клас. Розумниця. А хочеш, навчу тебе ще деяких слів? — я притягнув дівчину в обійми й прошепотів на вушко: — Та розкіш, яку ти ховаєш у ліфчику, називається «сісе». А оце... — погладив по талії, — струк.

Коротко поцілував красуню в щоку. Марта сором'язливо хихикнула, ніяково глянула на мене, тоді на Мію. Мала задоволено посміхалася, спостерігаючи за нами. А потім із повною серйозністю видала:

— Mateo, je li stvarno istina da ako se ljubi i grli djevojka, ona ostane trudna? (Матео, а то правда, якщо цілувати й обіймати дівчину, то вона буде вагітна?)

— Трудна? — Марта розгублено поглянула на мене.

А я не зміг стримати реготу. Що їй відповісти? Коли трохи взяв себе в руки, переклав дружині українською питання Мії. Вона зайшлася сміхом, а щоки почервоніли, як полуниці.

— Правда? — не дочекавшись відповіді, знову перепитала моя маленька сестричка. Не розуміючи, з чого ми так гигочемо, дивилася на нас своїми допитливими очима.

— Ну-у... це... — ми знову душилися сміхом, не могли нічого зв'язного відповісти дитині.

— Для цього є особливі поцілунки, але я тобі не розкажу які. Це секрет. Коли підростеш, тоді дізнаєшся, — нарешті відказав, випускаючи Марту з обіймів.

Мала трохи невдоволено скривилася. Але, на щастя, не тиснула далі подібними питаннями. Невдовзі прийшла Софія й забрала її вкладатися спати.

Тоді я згадав, про що мав сказати Марті. Марін давно хотів показати Луції свій підводний світ, але вона панічно боялася пірнати на глибину. І от мій кмітливий друг вигадав хитрий план: якщо Марта піде з нами й спокійно зануриться, Луція наважиться теж, бо їй стане просто ніяково відступати перед дівчиною, яка в Хорватії без року тиждень.

— Братчику, ти мусиш її підмовити! — щиро просив Марін. — Ти ж знаєш, як для мене це важливо.

Повертаючись увечері додому, я вже наперед уявляв, як Марта буде віднікуватися. У голові детально вибудував цілу стратегію захисту. Згадав, що вона ж зовсім не вміє плавати. Я заздалегідь підготував залізобетонні аргументи: переконуватиму, що Марін — найкращий інструктор на узбережжі, з найкращим обладнанням, що я триматиму її за руку кожну секунду. А ще розрекламую їй красу підводного світу і так далі.