Розділ 27. Марта

Як тільки ми переступили поріг вілли, я, здається, поставила рекорд зі швидкості. Схопивши з валізи рушник, я миттю заскочила до ванної кімнати й клацнула замком.

Серце калатало десь у горлі. Спершись руками на раковину, я подивилася у дзеркало на своє палаюче обличчя та розпатлане, вологе волосся. Що це тільки-но було в морі?! Мої губи все ще ніби горіли від його жадібних поцілунків, а шкіра пам’ятала кожен гарячий дотик його пальців під водою. І не тільки пальців…

Включивши прохолодний душ, я довго стояла під струменями води, намагаючись остудити не лише тіло, а й власні думки. Всередині все стискалося від солодкого, але лякаючого трепету. Матео неймовірний. Бажаний, привабливий до божевілля. Але... ми ж фіктивні чоловік і дружина!

Мене до болю гризли сумніви. Страшенно боялася перейти цю межу. Що, коли я потім не зможу без нього? Але… для цього хорватського моряка швидше за все я ніколи не стану кимось важливішим за гарне тіло, яке можна легко замінити іншим. Не хочу бути просто тимчасовою коханкою! Ні… Це не для мене.

До того ж, самопочуття зовсім не сприяло бурхливим пристрастям. Після вчорашніх коктейлів у барі та страшенного стресу через операцію Луки голова тріщала весь день, а від солоного нічного купання скроні стиснуло ще дужче.

Коли я нарешті вийшла, Матео вже чекав у спальні. Він вже теж устиг прийняти душ в іншій кімнаті. Стояв посеред кімнати — із мокрим волоссям, у самому рушнику на стегнах. О люди… що за картина... Я ледве опанувала себе щоб швидко відвести погляд від низу його плаского живота. Темні очі красеня буквально пропалювали мене запитальним, палаючим поглядом, явно вимагаючи продовження тієї гарячої забави, яку ми перервали біля пірса.

Розуміючи, куди все хилиться, я дійно злякалася. Гарячково підійшла до своєї валізи, вихопила звідти найпростішу, найдовшу бавовняну футболку, трусики і знову шмигнула до ванної.

Натягнула футболку, яка трохи закривала стегна і вигулькнула назад. Не даючи йому оговтатися, я одразу ж пірнула на свій бік ліжка й затягнула тонку ковдру аж по саме підборіддя, скрутившись калачиком.

Матео розгублено спостерігав за цим перфомансом. Його шоковане обличчя треба було бачити — він розчаровано підняв брови, переводячи погляд із мене на ковдру і назад.

― Це що таке? ― не стримався, здивовано схрестивши руки на грудях. ― Мала, куди це ти запакувалася? А-а... і це все?

Я визирнула з-під ковдри, глянула на нього з легкою, грайливою посмішкою й жартома відповіла:

― А ти що, хотів щоб я тобі казочку на сон розказала?

Матео тихо засміявся, похитавши головою, але в його очах усе ще бігали хитрі іскорки.

― Казочку можна й пропустити... А от цьом перед сном — обов'язково!

Я хихикнула від його наполегливості, але потім мовчки зітхнула. Посмішка поступово згасла з мого обличчя, і я відказала вже цілком серйозно:

― Матео, давай не ускладнювати, добре? І взагалі... У мене сьогодні цілий день голова болить. Схоже, тих учорашніх коктейлів таки було забагато, та й день видався важким. Мені треба просто виспатися. Завтра знову бавити Мію, треба мати сили.

― Яка ж ти жорстока! Роздражнила мене, а тепер… Спати вона хоче… ― пробурчав.

Скривився так невдоволено, наче я його обікрала. Ох… Горечко, як же мені закортіло просто поманити його рукою до себе під ковдру і сказати: Ходи до мене, красунчику, зігрій мене своїм великим гарячим тілом. Але я таки змусила себе не робити дурниць. Тільки грайливо відповіла:

 ― Я тебе взагалі не чіпала. То ти он… Мало не втопив мене. Це кримінал, хлопче, ― а тоді позіхнула. Вмостилася на ліжку зручніше.

Він засміявся. Придивлявся до мене кілька секунд, ніби шукаючи каверзу, але побачивши мої втомлені очі, його погляд миттєво пом'якшав. Матео зітхнув і просто обережно ліг поруч на свою половину ліжка. До речі, я навіть не спитала на якій половині він зазвичай спить. Боялася продовжувати бодай якусь розмову, бо все це могло легко перейти в дещо інше. Ні… Краще вже спробувати заснути. Якщо зможемо…