Розділ 26 Матео

Що за шалений день? Та й не тільки цей день. Так хотілося нарешті заспокоїтися відпочити після всього, що було. Коли батько розповів, що зі здоров’ям Луки все буде гаразд, як камінь з серця впав. Та, як не крути, мене не покидало бажання показати Віолетті таку «калістеніку», щоб надовго запам’ятала. Гадина... Просто в голові не вкладається, як Тоні міг проміняти маму на ту безмозку ляльку!

Коли робочі питання були закриті і я вже мав їхати додому, подзвонив до Маріна. Дуже неприємно, що все так вийшло. Вирішив перепросити.

— Матео? Як там сімейне життя? —  бадьоро відповів друг.

— Привіт, Маріне. Я... Дзвоню перепросити тебе за те зіпсоване свято. Вибач. Мені дуже соромно. Не знаю, що на мене найшло. Чогось так закипів... Пробач, чуєш? Ти так старався, хотів влаштувати класне свято, а я...

— Гаразд, проїхали, — спокійно відповів. А потім, після довгої паузи сказав:

— Якби ж це було єдине, що ти вчверив... Та... Я не злюся. Чесно. Тільки хочу вірити, що знаєш, що робиш і потім не пожалієш.

— Що? Маріне, ти про що? — в мене аж мороз пішов поза шкірою.

— Матео, коли ти привів свою наречену на вечірку, я одразу впізнав у ній ту дівчину, яку ми рятували тоді на березі від Марко і його друзяк. Але вирішив, що помиляюся, коли ти кажеш, що то не вона. Але...

  А аж занімів, сідаючи в авто. Руки затремтіли так, що не міг потрапити ключем в гніздо запалювання. Друг знає правду?! Ну супер!

— Маріне, я...

— Після «виступу» твого дядька Даміра в тому парку я почав думати, як же так і... Збагнув, що напевно, це правда. Я ж тебе знаю мало не ціле життя. Ти б не зміг місяцями приховувати від мене дівчину. Та й не було її в тебе. Ні в твоєму фейсбуці, ні в інстаграмі жодної згадки. Зате у твоєї мачухи є цікаві знайомі...

— Що? Які знайомі?

— Думаю, це вона розляпала комусь про те, що шлюб фіктивний. Точно не знаю, але таке може бути, бо в неї в друзях донька Даміра. І схоже, давно.  Вони постійно активно коментують, лайкають фотки одна одної, вітають зі святами.

— О, ні... — в мене серце стиснулося. Не може бути, що ми так прокололися! Але ж батько наплів Віолетті, що ми з Мартою зустрічалися раніше. Не повірила? Невже розумніша, ніж ми думали?

— Матео, якщо тебе змусили женитися, я розумію, тільки... Ти ж знаєш, я ніколи не продам тебе! Не варто було боятися. Міг сказати мені одразу правду, — щиро,  емоційно проказав друг.

— Ох... Маріне, мені ще більше соромно. Пробач, що намагався тебе дурити. Я не хотів, просто... Мені дали невеликий вибір. Тож...

— Та, добре. Не бійся, якщо хтось десь проговориться, точно не я. І... Сподіваюся, ти не пошкодуєш про те рішення. Я ж знаю, як багато ти вчишся і працюєш, щоб здійснити свою мрію — стати капітаном. А тепер... Чи то все ж таки лише тактичний хід? Ще одна сходинка до мрії, яку прибереш зі свого шляху, коли перестане бути потрібна? Впевнений, що це буде просто?

Якби ж я знав, що відповісти! Це... Марта — сходинка? Язик не повертається так її називати. Але... Як усе буде далі я і близько не уявляв. Вже й не пам’ятаю, що відповів тоді Марінові, але та розмова постійно крутилася в моїй голові. Навіть коли пішли з Мартою гуляти.

Мабуть, дівчина відчула мій настрій, бо запитала:

— Матео, я розумію, день був не найвеселіший, але... Мені якось страшно, коли ти такий мовчазний. Здається, що злишся на мене.

— А... Я... Вибач, просто задумався, — всміхнувся їй і взяв за руку. — Ні, нічого подібного, чого б я на тебе злився? Тим більше, що... Зі слів мами ти погодилася спати зі мною на моєму ліжку, — сказав зі сміхом, щоб змусити Марту знову червоніти. Як класно вона це робить...

— Сподіваюся, ти не сприйняв це надто буквально?! — раптом залилася рум’янцем і емоційно відказала. — Я ж погодилася тільки на випадок перевірки! Мама казала, що можуть прийти будь-якого дня, а навіть вдосвіта.

— Ну, звісно...  Можуть... — я лукаво підморгнув.

Я знову глянув на Марту. Вона так мило зашарілася! Щоки палали яскравіше за вечірній захід сонця. Всередині в мене щось тьохнуло. Вкрило хвилею неймовірного бажання.

Мої очі мимоволі ковзнули нижче. Я повільно сканував її фігуру. Стрункі ніжки, тонка талія і цей пишний, звабливий бюст... На Марті був лише легкий сарафанчик вище колін. Тканина м'яко тріпотіла на вітрі. Вона була просто недозволено гарною.

У голові раптом прокинувся бешкетник. Мені страшенно захотілося розворушити її!

Ми якраз підходили до скелястого виступу. Це було чудове, глибоке й безпечне місце для стрибків у море. Я підступно всміхнувся. Обережно підвів її до самого краю.

Марта навіть озирнутися не встигла. Один різкий рух — і я міцно згріб красуню в обійми! Притиснув її гаряче тіло до своїх грудей.

— Матео, ти що?! — тільки й встигла вигукнути.

Крок. Поштовх. Ми полетіли вниз! Прохолодна солона вода накрила нас із головою.

Виринувши, Марта дико жахнулася. Під ногами була безодня! Вона втратила дно й миттєво страшенно розсердилася.

— Ти здурів?! Божевільний! — закричала, гарячково хапаючи повітря.