Розділ 25. Марта

Матео пробув вдома ще десь з годину. Він попив із нами чаю на терасі, трохи перекусив. Пожартував із Мією, намагаючись остаточно розвіяти її переляк, а потім поїхав на роботу, пообіцявши бути на зв'язку.

Увесь день минув у спокійному, домашньому ритмі. Ми з Мією малювали цілі альбоми котиків, і гуляли на дитячому майданчику неподалік. Мала нарешті розслабилася, перестала хлюпати носом і навіть кілька разів щиро засміялася.

Під вечір, коли сонце вже почало сідати за пагорби Трогіра, біля паркану вілли прогальмувало знайоме авто. Приїхав Тоні, щоб забрати доньку.

Я сиділа з Мією на диванчику у вітальні і стежила за тим, щоб мала не замучила старого кота, який мало не ровесник Матео, коли пролунав дзвінок у двері. Моя свекруха була в кухні.

Реакція Ріти мене щиро здивувала. Замість того, щоб одразу піти відчиняти, жінка застигла перед великим дзеркалом у передпокої. Я крадькома спостерігала за нею з кутка вітальні й не вірила власним очам. Свекруха гарячково, тремтячими пальцями поправляла рідке волосся, швидко причісувала пасма, що вибилися із зачіски, і критично оглядала свій простий домашнй одяг, поспіхом вирівнюючи складки на талії. Схоже, перед тим саме щось їла, тож тепер гарячково перевіряла, чи не застрягло нічого в зубах.

Вона явно ніяковіла. Прагнула мати кращий вигляд перед колишнім чоловіком.

Ріта не з тих, кому пощастило народитися красунею. Худорлява, зі звичайними, майже непомітними рисами обличчя, тонким підборіддям і вузькими губами. Її фігура не має таких звабливих, виточених вигинів, якими так зухвало хизується Віолетта. Але в ній є глибока, тиха гідність.

Коли двері нарешті відчинилися, на порозі з'явився Тоні. І саме в цю мить до мене остаточно дійшло, у кого Матео вдався такою магнетичною вродою. Його батько симпатичний, кремезний, високий чоловік із тими ж темними, проникливими очима та владними рисами обличчя. Ох… Мабуть в юності був неймовірний.

Але зараз Тоні виглядав повністю роздавленим. Його плечі були опущені, а на обличчі запеклася суміш важкої втоми й пекучого сорому. Йому було дуже незручно перед Рітою та передо мною за свою молоду дружину, через недбалість якої син опинився на операційному столі.

— Доброго вечора, Ріто, — глухо привітався, не наважуючись переступити поріг.

— Здоров, Тоні, — м'яко відповіла свекруха, намагаючись тримати голос рівним, хоч я бачила, як вона знову нервово поправила рукав кофтинки. — Як Лука? Що кажуть лікарі?

— Усе добре... слава Богу, — Тоні важко видихнув. — Батарейку дістали. Зробили лапароскопічну операцію і вона минула успішно. Але його ще на якийсь час залишать у лікарні під наглядом. Та хімія встигла сильно роз’їсти щось там всередині. Доведеться почекати коли повністю загоїться. Хоча, виявилося, що могло бути гірше. Але, на щастя Лука після того наївся меду – це трохи захистило від гірших опіків.

— Дякувати Господу, — тихо промовила Ріта, прикривши очі.

— Татку! — Мія вибігла з вітальні й одразу вчепилася батькові в ноги.

Дівчинка вже була спокійна й усміхнена. Тоні підхопив її на руки, міцно пригорнув до себе й на мить заплющив очі, ніби вона була його єдиним порятунком.

Потім він звів погляд на мене, коли підійшла. Очі Тоні потеплішали.

— Дякую тобі, Марто, — промовив щиро й приязно. — Ти дуже виручила. Знову. Без тебе нам зараз було б дуже важко.

— Все гаразд. Головне, що з Лукою все буде добре, — посміхнулася.

— Ми домовилися з твоєю мамою, що ти приїдеш до нас уранці, гаразд? — перепитав. — Поможеш Софії з малою і домашніми справами, бо я мушу працювати, а Віолетта буде в лікарні.

— Так, звісно. Я приїду з самого ранку, — підтвердила.

Тоні сказав, що Матео підвезе мене вранці до його дому. Ще раз подякував Ріті, міцніше стиснув заспокоєну Мію й пішов до авто. А ми із свекрухою ще довго стояли біля вікна, дивлячись, як його машина зникає за поворотом вечірньої вулиці.

Потім господиня показала мені кімнату Матео. Ніяково запитала, чи буду я спати в його ліжку. Нагадала, що нас іще не раз будуть перевіряти. Я почервоніла, як маків цвіт, пригадуючи той її сюрприз на яхті і все що було вчора. Відповіла, що заради того аби не було проблем з отриманням спадку ми з Матео якось домовимося.

Невдовзі прийшов і господар дому – мій новоспечений чоловік. Матео явно був втомлений, але посміхався нам дуже мило. Мама намовила повечеряти разом. Ми погодилися. Потім хлопець запропонував мені прогулятися до моря. Звісно, я зраділа. Цей день був не з найлегших. Дуже хотілося відволіктися. А берег такий красивий! Ну, і не лише берег…