Розділ 22. Марта

Він дивився на мене так, ніби все моє життя, увесь цей шалений день і всі мої найпотаємніші страхи зіщулилися до розмірів цієї каюти. Його голос — цей низький, глухий, просочений оксамитом і теплотою баритон — діяв краще за будь-яке заспокійливе. Але хмільний туман у голові й п’янке відчуття небезпеки все ще змушували серце калатати десь у горлі.

Я прикрила груди руками, ніяково кусаючи губу, і благально подивилася йому просто в очі:

— Матео... Будь ласка, просто обійми мене. Побудь зі мною... — голос трохи здригнувся, але я змусила себе продовжити: — Ми обоє добряче випили... Я боюся, що завтра ми можемо жаліти про те, що зробили під впливом алкоголю та сварки.

Матео застиг на секунду, важко дихаючи. Потім його губи повільно розтягнулися в м'якій, дивовижно теплій посмішці, а в темних очах спалахнув грайливий вогник.

— Тобто, красунечко... ти хочеш віддатися мені на тверезу голову? — тихо, з легким притиском запитав, не зводячи з мене палаючого погляду.

Я хихикнула від цієї його прямолінійності, відчуваючи, як щоки охопив новий жар.

— От коли буду твереза, тоді й скажу, чого я хочу, а чого ні! — парирувала, злегка штовхнувши його в плече.

Звісно, пригальмувати після такого шаленого вибуху пристрасті було пекельно важко. Повітря між нами все ще тріщало від напруги, а тіло палало так, ніби ми стояли посеред полум'я. Проте Матео повільно видихнув, повертаючи собі залишки самовладання. Він ліг поруч і обережно, з неймовірною ніжністю пригорнув мене до себе зі спини.

Його велика, гаряча долоня лягла мені на животик, м'яко пестила шкіру, а губи торкнулися оголеного плеча у трепетному, невагомому цілунку. Усе всередині мене солодко завмирало. Я накрила його руку своєю долонею, перебираючи його пальці, й уперше за цей день відчула абсолютний, дивовижний спокій.

Ми полежали так трохи, слухаючи, як поступово вирівнюється наше спільне дихання. Але тиша й тепло його збудженого тіла поруч знову почали розганяти по жилах небезпечну хвилю жару. Мені треба було терміново розрядити цю атмосферу.

Я різко повернулася передом до хлопця, опинившись ніс у ніс із його вродливим, трохи здивованим обличчям.

— А знаєш що? Ходімо поплаваємо! — несподівано випалила.

Матео припіднявся на лікті і здивовано кліпнув очима. Вигнув брову, оглядаючи мене з ніг до голови:

— Поплаваємо? Марто, надворі вже повна темрява. І, якщо я не помиляюся, ти взагалі не вмієш плавати! — він тихенько засміявся. — Вирішила остудити жар?

— Угу. Твій! — виклично посміхнулася, підморгнувши йому. — А капітан на що? Ти ж не даси своїй дружині потонути. Як мінімум, це не вигідно, бо ж спадку не отримаєш.

Невдовзі ми вже стояли на краю корми. На березі було тихо і безлюдно.  Нічне море зустріло нас оксамитовою темрявою, в якій відбивалися мільйони зірок і неонові вогні далекого берега. Вода здавалася лячно-глибокою, але поруч був Матео — в самих плавках, високий, упевнений.

Він першим спритно спустився у воду й простягнув до мене руки:

— Стрибай. Я тримаю.

Серце зайшлося від суміші дикого страху й шаленого азарту. Я ступила крок і занурилася в нічну прохолоду. Неголосно скрикнула. Обійми води були освіжаючими, але справжній шок стався тоді, коли гарячі, міцні руки Матео миттєво підхопили мене за сідниці, притягуючи до свого тіла.

— Спіймав, — шепнув прямо мені в губи.

Я інстинктивно міцно обхопила його талію ногами, а руками вчепилася в його широкі плечі. Так бовталися, не поспішаючи. Вода довкола була прохолодною, але там, де наші тіла стикалися, шкіру просто пекло. Мокрі пасма мого волосся липли до шиї, краплі води стікали по його виточеному торсу, відбиваючи світло місяця.

Це було на грані. Хвилі гойдали нас у цій темній безодні, позбавляючи землі під ногами. Єдиною моєю опорою, моїм рятувальним кругом був цей запеклий і гарячий капітан. Мокрою груддю я відчувала, як шалено калатає його серце. Його руки відверто й владно тримали мене у воді, не даючи й на міліметр відхилитися, а погляд темних очей гіпнотизував.

— Ну що, остудила жар? — тихо, з низькою вібрацією в голосі запитав Матео. Повільно провів мокрою долонею по моїй спині, від чого по шкірі побігли тисячі мурашок.

— Здається... зробила тільки гірше... — прошепотіла, ледве дихаючи від того, наскільки близько були його вогненні губи.

Нічне море, зоряне небо й нестримний потяг двох людей, які тріпотіли в обіймах одне одного на межі страху та пристрасті — цей плавальний сеанс точно запам'ятається нам на все життя.

 Матео

Коли ми, тремтячи від суміші прохолодної морської води та гарячого підшкірного жару, піднялися назад на палубу, я одразу загорнув Марту в великий пухнастий рушник і першою відправив у душ.

Поки вона змивала солону воду й залишки цього божевільного дня, я стояв на кормі, вдивляючись у темну далечінь нічного моря й намагаючись привести до тями власні думки. Кров усе ще вирувала, але гостра, дика напруга потроху поступалася місцем дивній, майже нереальній легкості.

Коли Марта вийшла з ванної, я швидко змінив її під теплими струменями води. А коли сам переодягнувся в сухі боксерки й ступив назад до спальні... застиг у дверях, боячись порушити цю мить навіть власним подихом.