Розділ 21. Матео

Кров у скронях не просто пульсувала — вона ревіла, мов оскаженілий океан під час дев'ятибального шторму.

Я повертався від бару, тримаючи біля вуха телефон. Хотів якнайшвидше розпрощатися, та довелося вслухатися в нудну розмову нового працівника про зміни в оренді яхт на завтра і дещо йому пояснити. Він ще багато чого не знає і постійно перепитує. Мій погляд чисто механічно знайшов Марту. І в цю ж секунду світ навколо мене просто запалав.

Якийсь п’яний виродок — один із тих, кого притягнув Марін, — нахабно стискав її талію. Я бачив, як Марта відштовхнула його, але цей вилюдок не зупинився. Його брудна лапа відверто й зухвало опустилася нижче, мацнув мою дружину за апетитний задок.

У мені ніби вулкан вибухнув. Різко сказав у телефон що передзвоню, вибив   і сховав його в кишеню. Я не пам'ятаю, як подолав ті кілька метрів — перед очима була лише червона пелена й дика, первісна злість. Якась неконтрольована, звіряча ревність накрила мене з головою, випалюючи геть увесь глузд.

— Ти, непотріб, що робиш?! — прогримів мій голос, і в наступну секунду я вклав усю свою лють у правий хук.

Хрускіт його носа під моїм кулаком приніс коротке, солодке полегшення. Телепень з криком відлетів назад, зносячи собою стіл і б'ючи келихи. З його обличчя бризнула кров, на майданчику зчинився гвалт, але мені було мало. Я вже заносив руку, щоб затовкти цього виродка прямо на підлозі, але між нами миттєво виросли Марін і хлопці з гурту.

— Матео, ти здурів?! Стій! — ошаліло кричав друг, висячи у мене на плечі.

— Відпустіть, трясця! Я його вб'ю! — виривався, розштовхуючи хлопців.

— Все, досить! Матео, він просто перебрав! Вгамуйся! — Марін силою розвернув мене.

Я важко дихав, подряпані на кісточках пальці пекли, а всередині все палало. Вхопивши Марту за зап'ястя, я мовчки потягнув її геть із цього бісового свята прямо на яхту.

Дівчина страшенно знітилася, ледве встигаючи за моїми широкими кроками. Бігла. А мене просто розривало. Осліплений ревнощами й сп'янілий від алкоголю, я не міг зупинити той потік отрути, що виривався з мене:

— Ну і навіщо треба було з ним танцювати?! Ти що, не бачила, що він ледве на ногах стоїть?! Обов'язково треба було крутити попкою перед першим ліпшим придурком?!

— Матео, перестань на мене бурчати! — спалахнула, коли ми ступили на палубу. — Я його відштовхнула! Я не винна, що він п'яна худоба!

— Не винна?! — я полетів вниз, до каюти. Її потягнув за собою. Гримнув дверима так, що аж дзеркало забриніло. — А хто йому взагалі привід дав підходити так близько?! Ти могла одразу піти до мене! Але ні, тобі ж треба було поскакати на танцполі!

Виявилося, що ми обоє — як два шматки динаміту. Запальні, гострі, емоційні до межі. Марта розвернулася до мене, її очі горіли справжнім вогнем, а щоки палали від обурення:

— Не встигла я нікуди відійти! Розумієш? Не встигла! — почала виправдовуватися. А далі викрикнула назло, втрачаючи будь-який контроль над емоціями. — З мене досить! З ким захочу, з тим і буду танцювати! Зрозумів?! Ти не маєш жодного права мене так контролювати! Хто ти взагалі такий, щоб так зі мною поводитися?! Думаєш, як багатий і крутий, то все тобі можна?!

Ці слова пропекли мене наскрізь.

— Хто я такий?! — я ступив до неї крок, процідивши крізь зуби: — Я твій чоловік, Марто! Чи ти вже забула?!

Вона лише зневажливо хмикнула, примруживши очі. Не вимовила слово «фіктивний», але цей її погляд, це коротке, отруйне «хмик» сказало це виразніше за будь-які слова. Вона натякнула, що між нами це лише гра. Лише папірець.

І ось це доконало мене остаточно. Хміль у голові, ображене самолюбство, палаюча ревність і той божевільний потяг, який я стримував увесь цей день, злилися в один небезпечний гримучий коктейль.

— Ах, значить так?.. — низько видихнув. — Зараз я покажу тобі хто я!

В два кроки я скоротив відстань між нами, вхопив її за плечі й із силою притиснув спиною до стіни.

— Матео, що ти робиш?! Пусти! — сердито викрикнула, намагаючись вирватися. Вперлася долонями мені в груди.

Але я більше не збирався грати за її правилами. Сам себе не впізнав, я хотів довести їй — прямо зараз, без слів, — хто я для неї та що між нами відбувається. Мої долоні владно й власницьки ковзнули по її талії, стиснули стегна, попу. Накрив її губи своїми — жадібно, грубо, гаряче.

Марта кілька секунд сердито пручалася. Боролася в моїх обіймах і намагалась відвертати обличчя. Пробурчала щось обурене в мій поцілунок... але хмільна напруга й пристрасть виявилися сильнішими за її гнів. Швидко здалася.

Ніжне зітхання вирвалося з її грудей, і дівчинка почала цілувати мене навзаєм — пристрасно, зголодніло, відповідаючи на кожну краплю мого божевілля. Вона міцно обійняла мене за шию, запустила пальці в моє волосся, притягуючи ще ближче, хоч між нами й так не залишилося жодного міліметра.

Контроль остаточно розлетівся на друзки. Я підхопив її на руки, не розриваючи цього дикого поцілунку. За секунду ми опинилися на ліжку — по-справжньому, зминаючи собою покривало та квіти, які більше не мали жодного значення проти того полум'я, що охопило нас обох.

Пелюстки троянд розліталися вбік, плутаючись у шовкових простирадлах, але ми цього навіть не помічали.