Розділ 19. Марта

— Матео, ти збираєшся з мене злізти? — першою оговталася я, ледь стримуючи сміх, хоч серце в грудях усе ще калатало, мов оскаженіле. — Наші «шановні гості» вже пішли.

Він навіть не поворухнувся. Лише повільно провів поглядом від моїх губ до очей, вигнув брову і з абсолютно серйозним, драматичним виразом обличчя видав:

— Не можу.

— Це ще чому? — здивовано кліпнула очима.

— Я ще не виконав свій подружній обов'язок, — карбуючи кожне слово, заявив із найчистішим виразом праведності на фізіономії.

Наші очі зустрілися — і каюта миттєво вибухнула заливистим, нестримним сміхом. Уся напруга цього божевільного дня, увесь страх і ніяковість розтали за одну секунду. Матео з важким зітханням нарешті перекотився на свій бік, і ми обоє піднялися, посміхаючись до вух, та сперлися спинами об м'яку спинку ліжка.

Я хвильку повагалася, дивилася на ту неонову гірку на подушці, а потім швидким, рішучим рухом згребла всі презервативи й заштовхнула їх у шухляду тумбочки, з тріском її зачиняючи.

— Ці речі нам сьогодні точно не знадобляться, — відрізала, намагаючись надати голосу максимальної діловитості. Насправді ж просто рятувалася від шаленої ніяковості, яку більше не в силах була терпіти.

Матео ліниво повернув до мене голову, розстібаючи ще один ґудзик на сорочці. Його бісики в очах спалахнули з новою силою.

— Ого, яка категоричність! — знову почав дражнитися, грайливо примружившись. — Віддаєш перевагу іншим засобам контрацепції? Розкажеш?

— Саме так, — з перчиком відповіла, склавши руки на грудях і виклично глянувши йому просто в очі. — Найнадійнішим у світі.

— Та-а-ак? — Матео з щирою цікавістю подався трохи вперед, спираючись ліктем на коліно. — І що ж це за секретна методика?

— Повне утримання від сексу, — карбуючи кожне слово, видала з посмішкою переможниці. — Спрацьовує на всі сто відсотків. Без збоїв, осічок та побічних ефектів. Ще й безкоштовно.

Матео на секунду застиг, а потім знову зайшовся гучним сміхом, хитаючи головою:

— Логічно. Тільки мамі моїй не кажи, бо підозрюю, вона вже не проти мати внуків. А головне — Дамірові.

Ми знову весело засміялися обоє, сидячи плече до плеча на розкішному атласному покривалі, засипаному пелюстками троянд. На душі стало дивовижно легко та тепло.

— То-о… Що будемо робити? — запитав Матео через кілька хвилин.

 Дивився на мене якось… Лукаво. Схоже, його таки не відпускав романтичний настрій. Мене, звісно теж, але я намагалася цього не показувати. Щоб остаточно розбити ту еротичну енергетику, яка ніяк не хотіла покидати каюту я сказала перше, що прийшло на язик:

— Взагалі-то, зараз лише середина дня. До ночі ще жити й жити. І, щиро кажучи, після всіх цих стресів, парків та суперечок із Даміром я страшенно голодна!

— Підтримую! — одразу ж пожвавився Матео. — Капітан без обіду — це загроза для судноплавства. Ходімо перевіримо камбуз.

Перш ніж іти за їжею, ми вирішили нарешті скинути з себе це урочисте вбрання. Я пішла до ванної, яка до речі, виявилася дуже гарна, а мій чоловік переодягся у спальні. Матео швидко змінив свій суворий костюм на легку темно-синю футболку та зручні шорти, а я з радістю зняла ті підбори та весільну сукню, перевдягнувшись у прості джинсові шорти й вільну білу майку. Без шпильок та довгої сукні я нарешті відчула, що знову можу вільно дихати.

Коли ми подалися до невеликої, але дуже сучасної кухні, на нас чекав черговий приємний шок. Мама Ріта й тут подбала про все! Холодильник та кухонні шафки були вщент забиті смаколиками: акуратні контейнери зі свіжими морепродуктами, нарізка хорватського пршуту, ніжні сири, оливкові тапенади, хрусткий багет, фрукти та ціла купа солодощів.

— Оце так багатство! — зраділа, витягуючи на стіл кілька контейнерів. — Твоя мама — просто неймовірна!

— Вона просто знає, що на голодний шлунок зі мною краще не мати справи, — ухмильнувся Матео, спритно відкриваючи пляшку прохолодного соку та нарізаючи свіжий крух ( хліб).

Ми влаштувалися прямо за невеликим кухонним столиком. Їжа була неймовірно смачною, а невимушена атмосфера остаточно розтопила залишки ніяковості.

Поки ми перекушували, я чомусь згадала ті карти, що лежали біля ліжка.

— В карти з маминого набору ми грати, звісно, не будемо, — посміхнулася, розмішуючи сік у келиху. — Але пропоную іншу гру. Щоб трохи краще пізнати одне одного. Називається «Питання та відповіді».

Матео зацікавлено вигнув брову, проковтнувши шматочок сиру:

— І які правила у твоєї інтелектуальної вікторини, дружино?

— Прості. Ми по черзі ставимо одне одному будь-які запитання. Відповідати можна тільки трьома варіантами: «Так», «Ні» або «Не скажу». Але головна умова — відповідати треба абсолютно чесно і швидко. Якщо кажеш «Не скажу» — це теж чесно, але означає, що таємниця залишається таємницею. Домовилися?

Матео виклично примружився, і в його темних очах спалахнув азартний вогник. Він відкинувся на спинку диванчика, похитуючи склянку з соком у руці:

— Звучить як виклик. Гаразд, приймається! Але оскільки я капітан на цьому судні, перше запитання за мною.