Розділ 15. Матео

Я випірнув, струшуючи солону воду з очей, і жадібно ковтнув нічного повітря. Море було дивовижно теплим, а неонові вогні яхти розливалися по воді яскравими смарагдовими плямами. Я повернувся до плавучої платформи, прикріпленої до яхти, сперся на її край і витер обличчя рукою.

Моя увага миттєво прикувалася до верхньої палуби. Музика здалася глухішою, а гучні розмови біля борту раптово вщухли. Напруга, яка раптом зависла в повітрі, була майже відчутною.

Я задер голову вгору — і в мене перехопило подих.

На самому верху надувної гірки, біля крайнього огородження флайбриджу, стояла Марта. Вона вже встигла скинути довге парео, залишившись у яскравому помаранчевому купальнику. У світлі бортових вогнів її постать виглядала неймовірно спокусливою. Вітер легенько бавився її розкішними кучерями.

«Що вона виробляє?» — промайнула панічна думка.

Я знав Марту лише кілька днів і був абсолютно переконаний, що вона — тиха, трохи сором'язлива й домашня дівчина. Безхарактерна мамина доця, яка звикла діяти обережно й за правилами. Та зараз на її обличчі грала така рішучість і зухвалий азарт, що я просто застиг, не вірячи власним очам.

Вона не вагалася ні секунди. Здавалося, якби замислилася хоч на мить, то злякалася б висоти й темної морської безодні під собою. Але дівчина просто заплющила очі, впевнено сіла на край гірки й стрімко полетіла вниз.

Затамувавши подих, я дивився, як її помаранчевий силует із гучним сплеском розрізав нічну воду.

— Чорт забирай! — вирвалося в мене.

Я швидко відштовхнувся від платформи й рвонув до місця її занурення. За секунду з води випірнула Марта. Вона жадібно ковтнула повітря, відкинула з обличчя мокрі пасма й... голосно, щиро розсміялася. В її очах палало таке дике, чисте захоплення, що в мене всередині все перевернулося.

— Марто! — я підплив до неї впритул і схопив за плечі, все ще перебуваючи в повному шоці. — Шалена! Я просто не вірю... Ти ж не вмієш плавати! Як ти збиралася повернутися на яхту?!

— Я знала, що ти не дозволиш мені потонути. Думав, я злякаюся? — вона поклала руки мені на плечі і посміхнулася — трохи зухвало, але так чарівно, що мені захотілося негайно її поцілувати.

Що я і зробив. Вийшло трохи незграбно, бо ми задихалися від надміру емоції, але…

Палуба над нами вибухнула справжнім штормом вигуків і овацій. Хлопці свистіли, тупотіли ногами й вигукували слівця захвату. А мені хотілося просто до безкінечності зависати так у воді і милуватися краплинами води на віях дівчини, яку тримав у руках. Її посмішкою, що вабила, наче магніт.

 Я озирнувся на дівчат, які ще хвилину тому єхидно шепотілися за спиною Марти: у тієї кралі, яка вказувала на її зачіску, як я потім дізнався, буквально відвисла щелепа. Їм просто не було чого сказати.

— Ей, дівчата! — вигукнув Марін з верхньої палуби, сміючись і махаючи руками. — А ну беріть приклад з Марти! Слабко повторити? Чи будете до ранку тільки коктейлі цідити?

Загудів увесь борт. Я допоміг Марті піднятися на плавучу платформу, тримаючи її міцно за талію, щоб не послизнулася. Коли ми врешті ступили на верхню палубу яхти, нас зустріли як справжніх героїв вечора. Усі навперебій хвалили дівчину, подавали їй рушники та нові бокали.

До Марти підійшла Луція — вона одна з небагатьох дівчат, хто увесь вечір трималися щиро й приязно.

— Марто, ти просто супер! — вигукнула Луція, обіймаючи її за плечі. — Це було дуже круто й сміливо! Ти їх усіх просто на лопатки поклала!

Поки Марта витирала рушником мокре волосся й посміхалася до гостей, до мене підійшов Марін. Він легенько штовхнув мене ліктем у бік і шепнув прямо на вухо, вишкірившись у тридцять два зуби:

— Друже... Тепер я 100% розумію, чому ти вирішив на ній женитися. Вона  просто неймовірна. Тобі шалено пощастило, stari. От серйозно, щось у ній є…

Я лише хмикнув, нічого не відповів. Як і кільком іншим, хто в той вечір казали мені подібне.

Забава гриміла далі. Музика викручувалася на максимум, гості танцювали, пили, сміялися й виснажували себе розвагами до пізньої ночі. Але для мене цей вечір уже змінився назавжди.

Я не міг відвести очей від власної нареченої. Фіктивної до того ж. Вона танцювала на палубі, сміялася, намагалася підтримувати розмови хорватською з Луцією й іншими. І навіть її намоклі, безладні пасма зараз здавалися мені найкращою зачіскою у світі. З кожною годиною я все більше захоплювався її красою, її живим розумом і непокірним характером. Вона виявилася зовсім не такою, як я собі уявляв.

І саме це лякало мене до дрижаків.

Десь глибоко всередині, крізь увесь цей шум і хміль веселощів, прокидався холодний, тривожний страх. Ще ніколи зі мною не було подібного. А ця дівчина занадто швидко й безболісно захопила всю мою увагу. Вона практично без зусиль пробиралася мені під шкіру, руйнувала мої захисні бар'єри й плутала всі карти. У мене був чіткий план: фіктивний шлюб, спадщина, власне судно й кар'єра у морі. Жодних почуттів. Жодних зобов’язань.

Але, дивлячись на те, як блистять її очі під місячним сяйвом, я з жахом усвідомлював: протистояти цій дівчині в мене вже немає жодних сил. Готовий здатися без бою. Чи ні?