Пролог

— Ти не зруйнуєш моє життя, дурепо! Не смій нічого йому казати, чуєш?! — сердито шипіла жінка.

— Навіть не мрій, що мовчатиму! Тоні заслуговує кращого! Ти мала все, про що можна мріяти, але нічого не цінувала! Ти не заслуговуєш на пробачення! — я випалила те, що думала, не уявляючи, якими будуть наслідки.

— Ах ти так?! Голодранка! — зміряла мене таким поглядом, наче я багно під ногами. — Думаєш, уже стала дуже важливою персоною? Влізла в сім’ю, скориставшись ситуацією, а тепер хочеш забрати в мене все?! Та хто ти така, щоб пхати свого носа в наші справи?! Я тебе заткну, якщо сама не хочеш! І коханий тобі не поможе! — гаркнула.

Моє тіло почало тремтіти від її погляду. Мороз пішов по шкірі. Стало страшно. Обличчя красуні спотворила гримаса гніву. Зуби стиснулися. Очі палали відчаєм. Стало зрозуміло, що вона не готова програти. За всяку ціну захищатиме своє комфортне життя. Я зробила крок від неї, хотіла йти звідти, але не вийшло.

— Стій! Я з тобою ще не закінчила! — прошипіла, ледь відкриваючи рота. Схопила мене за руку вище ліктя. — Востаннє питаю: розкажеш йому чи ні?

У погляді жінки було стільки злоби, що я почала хапати повітря, не знаючи, що казати. Звісно, я нізащо не прикриватиму її гріхи! Але...

— Пусти! Дай мені спокій! — я спробувала вивільнитися.

— Усе з тобою зрозуміло! Шкода, дорогенька... Але ти не залишила мені вибору, — вимовила з якоюсь дивною інтонацією, повільно, наче в тумані.

Далі жінка застигла на мить, озирнулася набік, чи ніхто нас не бачить, а тоді спритно й з усієї сили штовхнула мене за борт яхти.

— Рятуйте! Поможіть! — я заверещала й каменем шубовснула в море.

За мить уже опинилася в холодній воді.

Морські хвилі накрили мене з головою, я почала захлинатися. Серце вискакувало, страх скував мене, як лещатами. Здуріти можна! Усе. Мені кінець. І чому я не дуже старалася навчитися плавати, коли була можливість? Господи...

Напад паніки минув, і я таки виборсалася на поверхню. Хапнула повітря. Закашлялася. Потім мені вдалося вирівняти дихання, бовтаючись у воді.

Розглянулася довкола. Темно, лиш море виблискує під вечірнім небом. Чи побачить мене хтось? Почує?

Почала кричати по допомогу. З останніх сил. Хвилі безсердечно намагалися залити мене, заглушити. На верхній палубі гучно грала музика, туристи веселилися, Матео за штурвалом. Ні... це капут. Він мене не побачить. І не почує...

************************

Читайте далі і дізнайтеся, як Марта потрапила в таку халепу і що буде далі. 

Не забудьте додати  книгу в біблотеку.